Повний текст проповіді кардинала П’єтро Пароліна під час Святої Меси у львівській катедрі

Високопреосвященний Владико Мечиславе Мокшицький, римо-католицький Архієпископе Митрополите Львівський, дорогі Єпископи, священики, монахи та монахині, брати і сестри!

Літургія, яку ми звершуємо, — це найкраще виявлення нашої віри: всі прославляють єдиного Господа, Тілом котрого є, власне, тут зібрана Церква, всі зі своїм власним служінням, усі брати, всі підпорядковані гарячому й щирому суду Божого Слова. Передаю кожному з вас сердечні привітання і благословення Папи Франциска, який, як добре знаєте, особливим чином зберігає у своєму серці вашу землю. Це він послав мене, щоб запевнити вас, що Петрова скеля є разом з вами, щоб утверджувати вас у вірі. Він запевняє вас у своєму захопленні від постійних зусиль, які Римо-Католицька Церква докладає для того, щоб проголошувати Євангеліє кожному створінню, відкрита і гостинна щодо різних культур, з яких походять ваші вірні і які їх характеризують.

Перше читання, здається, написане саме для нас: це опис війни, знищення, невірності Богу і людству. Завжди є невірність Богу — біля витоків кожної війни, кожного насильства, такого абсурдного та цинічного, що спроможне знищити будь-які почуття, людську повагу, ніжність, будь-яку зацікавленість тим, хто, як і ми, створений вільним, возлюблений Богом. Війна народжується з ідолопоклонства, тобто з того, що на місце Бога ставиться ідол: владу, нахабство, амбіції, фальшиву зверхність, все це — замість захисту і розвитку людської особистості. Але людину захищає безпосередньо Бог, і немає людської сили, котра б не зазнала смерті та суду: всі ми станемо перед судом, особливо за різноманітне насильство, яке, в різних формах, вчинили проти самого образу Бога, яким є людина, або за те, що не опікувалися нею, особливо якщо вона слабка, збезчещена, зранена, скалічена, зґвалтована фізично й морально, та навіть вбита. Друга Книга Хронік нагадує нам, що, всупереч нашим ілюзіям, саме Бог вирішує долю історії.

Багато з ваших братів та сестер на Сході України зустрілися з насильством, породженим несправедливістю. І багато інших людей по всій країни пізнали плід зловживання, нечесності, браку зацікавленості щодо загального добра, загарбання спільних благ. Але зростає впевненість, що Бог — господар історії, та що наші пародії влади є тільки нерозумною і трагічною грою, що нищитиме тих, хто їм, цим пародіям, сприяв.

Сьогоднішнє Євангеліє дуже радикальне: не можна служити двом панам — Богу і багатству, бо все належить Богові і Він створив всесвіт як дар любові для всіх. Це ми, через гріх, порушили цей прекрасний задум любові.

Багатство — це прив’язаність до речей, ілюзія стати безсмертними через владу і гроші.

Є ті, хто так багато вкрав, що можуть кидати гроші через вікно, думати, що вони володарі світу, тому що мають можливість привласнювати дорогі речі, вважають себе джерелом привілеїв і захоплення.

«Безумний! — каже таким Господь, — Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе» (Лк 12, 20).

А багатому, який бенкетував розкішно і не залишав бідному Лазарю навіть крихт, що падали з його столу, Бог показує жахливу через свою неминучість картину суду. Бідний Лазар вознесений близько Бога, а багатий перебуває серед мук пекла. Багатий намагається отримати ще якесь благо, хоч ковток води. Але чує відповідь: запізно, нічого вже не можна зробити. Ти мав можливості, та їх змарнував (пор. Лк 16,19-31).

Брати і сестри, багатство небагатьох i бідність багатьох — це одна з великих проблем, що її переживає людство, і також ваша країна. Існує спокуса думати про те, що це неминуча доля, що альтернативи не існує. Вже не викликає обурення об’єктивне насильство, яке полягає в тому, що забираються блага в інших, аби привласнити їх. Більше того, навіть можна вважати це Божим благословенням і чинити благодійні жести, щоб показати себе, навпаки, добрими і щедрими, а може навіть такими, що бояться Бога.

І ми, віруючі, та наші інституції інколи змагаємося, щоби заволодіти благами цих багатіїв. Їх шанують як добродіїв, беруть їх із собою, підтримують в їхніх бажаннях, інколи вказують на них як на взірець, бо вони допомагали Церкві своїми грошима.

Але можемо піти ще далі. Також наші Церкви можуть хизуватися багатством, так брутально і вульгарно, що можуть глибоко образити сумління інших. Можемо дійти не тільки до того, щоб стати друзями сильних, але й ми самі, ті, хто покликаний до відповідальності в Церкві, хизуватимемося багатством, розкішними речами, дорогими та хворобливо виставленими напоказ звичками.

«Не так хай буде з вами! — нагадує нам Господь. — А навпаки: більший між вами нехай буде як молодший, а наставник — як слуга» (Лк 22, 26).

Сьогоднішнє Євангеліє не використовує погроз чи страху, щоб показати, наскільки гріховною є така поведінка. Воно показує тільки її нерозумність. Говорить нам: дивіться, яким Бог сотворив світ — прекрасним, навіть у деталях. Створіння таке гарне, що жодне багатство не спроможне відтворити його красу.

Ми намагаємось купити цю красу, а вона там, в гармонії квітки, в делікатності любові Бога, який не забуває про своє творіння, навіть коли воно страждає і терпить. Ця Божа лагідність є справжню красою, і є абсолютно безкорисною. Хто хоче її купити, той її знищує.

Ось, дорогі брати і сестри, впевненість, що дає нам Господь у цій Євхаристії: справжня краса — це краса природи, посмішки, жесту, тиші, наповненої значенням. Все це не вульгарне, не продається і не купується. Це спосіб, яким Господь щодня показує нам свою любов.

Жертвам цієї війни я можу тільки пригадати Господні слова: не дозвольте себе перемогти тривозі, Бог не забуває про вас. Він — ваш захист і щит. Казати це мені складно, бо я не страждав, як вони страждали… Але Бог завжди вірний і не розчаровує. Бог на їхньому боці і не покине їх самих як жертву надуживання.

Всім нам Він повторює: «Шукайте царства Божого і його справедливість», а все інше вам додасться.

Важко це казати тим, хто втратив дітей, чоловіка, дружину, батьків, працю чи гідність. Але в цьому є абсолютна любов Бога, видимий, найвищий парадокс цієї любові, що називається Євангеліє, Добра Новина. Або піддамося цій обеззброюючій божественній любові, або скоримося, приймаючи чи проклинаючи несправедливість, насильницьку і вбивчу крадіжку.

Ми обрали цю дорогу, тому що повірили в Божу любов, навіть якщо кожен день наша крихкість, здається, заперечує те, в що ми віримо.

Дорогі брати і сестри, особливо ви, які страждаєте і відчуваєте себе покинутими, ми знаємо, що Бог любить нас і що ми не самі. Він є нашою справедливістю. Можливо ми, які кажемо вам це, не достовірні свідки через наші гріхи, якими часто заперечуємо нашу віру. Але ми не можемо цього не повторювати, бо про це просив нас Господь. Ми не проголошуємо ані самих себе, ані нашої послідовності. Ми проголошуємо те слово, яке Господь вклав у наші уста. Ми є свідками того, що це слово стало тілом в Ісусі Христі, і воно не було на боці сильних, але було розіп’яте сильними цього світу на Голгофі. І саме це розіп’яте слово воскресив Отець третього дня. Хто міг би повірити в це чудо? Але Церква народжується з цієї віри, яку переповідають та свідчать.

Всім вам, які страждаєте, особливо в цій війні, такій ненормальній та абсурдній, Бог повторює як доброму розбійнику: «Сьогодні будеш зі мною в раю» (Лк 23, 43).