Православний комунізм

У державі, яка воює з Україною, набирає обертів “православний комунізм”

“Наше завдання — поєднати православ’я і комунізм”. Це не жарт. Це цитата з виступу самопроголошеного “губернатора Донбасу” Губарева.

Його біографія, серед іншого, є наочним прикладом, як на практиці реалізуються ці ідеологічні уявлення.

Свого часу Губарев був у складі організації “Російська національна єдність”. Очолює її такий собі Олександр Баркашов, фото котрого на тлi свастики нескладно знайти в інтернеті. Цей діяч навіть дійшов до того, що опублікував фотографiю, де свастику нашито на… георгіївську стрічку. Видається, у голові в пана Баркашова все дивним чином так змішалося, що поєднання цих символів його не бентежить.

До речі, Губарев своєї участі в “РНЄ”, у принципі, особливо й не приховував. Та й не тiльки він. В інтернеті є фото донецьких сепаратистів, на якому вони командою передають привіт Баркашову. Але коли одного їхнього поплiчника, на тілі якого була витатуйована свастика, вбили, сепаратисти пробували від нього відхреститися, намагалися переконати, що він — нібито член “Правого сектора”. Та згодом з’ясувалося, що вбитий був засудженим, його випустили з в’язниці, він воював на боці сепаратистів.

Сьогодні стосовно найманців iз РФ, які воюють на Донбасі, російська пропаганда творить міф, що вони борються за православ’я і захист російського світу. Хто автор цих мобілізаційних концепцій, які змушують російських людей убивати громадян України?

Допомогти нам у цій непростій справі попросили професора кафедри міжнародних відносин Донецького національного університету Ігоря Тодорова та російського політолога Андрія Окару.

— Отже, як виникли передумови для зародження такої чудернацької ідеології, що дозволяє найманцям переступати через людське життя?

А. Окара: — 2006 року з’явилася праця Владислава Суркова, який тоді був заступником голови адміністрації президента Росії, — “Суверенна демократiя”. У ній обгрунтовувалося право Росії на альтернативний варіант розвитку. Мовляв, Росія не заперечує демократичних цінностей, але заперечує те, що Захід володiє монополією на ці цінності. За його словами, Росія має свій історичний шлях, так званий третій шлях. Пізніше у навколоофіційному дискурсі додалися ще й ідеї так званого просвітницького націоналізму з людським обличчям.

А за останні роки ми бачимо, що сформувався новий ідеологічний тренд, який полягає, по-перше, у поглибленні тези про третій, особливий шлях Росії та одержавленні православ’я. Тобто православ’я з ідеями “Руского мiра” дедалі більше перетворюється на державну ідеологію.

І. Тодоров: — Одним з головних ідеологів Росії є Олександр Дугін, котрого тривало вважали підкилимним ідеологом Кремля, але останнім часом щось у нього з Путіним не склалося. Так-от ще років двадцять тому він написав підручник “Геополітика”, де заявив, що існування незалежної України рівнозначне окупації території Росії. Ще одним ідеологом можна вважати також заступника голови Державної думи Росії, керівника Ліберально-демократичної партії Росії Володимира Жириновського. Правда, назва партії з її фактичною діяльністю не має нічого спільного. Жириновський віддзеркалює реваншистські настрої, що є в російському суспільстві. А от ще один прокремлівський ідеолог, лідер руху “Суть врємєнi” Сергій Кургінян узагалі недавно приїжджав на Донбас, щоб давати інструкції бойовикам. Він навіть прямо визнав, що Росія постачає зброю на Донбас, i висловлював незадоволення діями Гіркіна-”Стрєлкова” через відступ зі Слов’янська. Варто згадати й голову Націонал-більшовицької партії Едуарда Лимонова, котрий пропагує ідеї лівого, певною мірою навіть антиолігархічного спрямування, але вони все одно збігаються з новим геополітичним баченням, яке утверджується в Росії.

— У чому полягає суть цього бачення?

І. Тодоров: — Основна маса ідеологічних течій у РФ — незалежно від їх формальних назв — насправді є російським шовінізмом, але з різними відтінками. Основна його ідея висловлена ще в XV столітті: “Москва — Третій Рим, а четвертому не бути”. Ось таке гіпертрофоване уявлення про своє місце у світі й проповідують російські ідеологи під тим чи іншим соусом. Вони ще й намагаються переконати всіх, що Росія — месія, “свята Русь”, яка несе світло світовi, що потопає у гріхах. На цьому й базується штучна концепція “Руского мiра”. Теоретично це — концепція міжнародної трансдержавної і трансконтинентальної спільноти, об’єднаної причетністю до Росії і лояльністю до російської мови та культури, яка на практиці передбачає контроль Москви над колишніми радянськими республіками. Цю ж концепцію активно пропагує й Російська Православна Церква.

— І тому “Русь”, якої давно не існує, в устах політиків постає ще й в образі “святої”?

— Так, “свята Русь” — це політичний неологізм, введений у ширвжиток нинішнім патріархом РПЦ Кирилом. Чим вона свята, якщо Росія — це країна масового насильства, алкоголізму і жорстокостi, ніхто не зможе до ладу пояснити. Спроба використати Кремлем ідеї православ’я у власних інтересах дійшли вже до того, що голова фракції Компартії у Держдумі Геннадій Зюганов заговорив про ідеологію “православного комунізму”, мотивуючи це тим, що нібито Ісус Христос був першим комуністом, бо захищав бідних. Активно співпрацює з РПЦ і вже згаданий Кургінян. Тепер же це дике поєднання комуністичної ідеології з православ’ям намагаються насадити і на українському сході. Я бачив, як у Донецьку сепаратисти використовували поряд два прапори: Комуністичної партії України і прапор iз зображенням Ісуса Христа. І частина людей на тлi свої неосвіченості не заперечує проти цього дикого поєднання. Притiм у Росії є і певні ліберальні настрої. Однак ліберали, як Борис Нємцов, нинi покійна Валерія Новодворська чи випущений на волю Михайло Ходорковський, ніколи не були в цій державі впливовими.

А. Окара: — Думаю, цікаво буде знати, що так званий міністр оборони “ДНР” “Стрєлков” вважає себе воїном Христовим. Навколо нього є певна кількість людей, які готові воювати у так би мовити “православній армії”, один батальйон якої вже сформували.

— Наскільки сильними є ідеї фашизму чи його новітньої версії — “рашизму” — в Росії загалом?

І. Тодоров: — Я вважаю, що завдяки гласній чи негласній підтримці влади ідеї нацизму в Росії дуже популярнi. Вони будуються на переконаннях у своїй унікальності, протиставленні себе всьому світу. І саме такий підхід є основою ідеології у Росії, не зважаючи на те, що формально нацистські організації у РФ не є чисельними. Проте принципових відмінностей між тим, чого хочуть вони і чого хоче Кремль, немає.

— Як же тоді розуміти існування прокремлівського руху “Нашi”, що позиціонує себе як антифашистський?

І. Тодоров: — Комуністичні тоталітарні режими ХХ століття також називали себе антифашистськими, хоча за суттю і методами нічим не різнилися, а в дечому були гіршими від нацистської Німеччини. Бо в Радянському Союзі вбивали передусім власний народ, а не ворогів. Рух “Нашi” організований керівною верхівкою Росії. Використання ним антифашистських гасел чітко відстежується саме щодо України: “фашистська київська хунта”, “бандерівці — фашисти” тощо. Тобто це — кліше, яке вписується у вислів колишнього прем’єра Великобританії Вінстона Черчiлля про те, що “фашисти майбутнього будуть називати себе антифашистами”.

— А чому все ж останнім часом той же Дугін та частина бойовиків, які перебувають в Україні, критикують Путіна?

А. Окара: — Річ у тому, що в Росії є частина так званих яструбів, котрі вважають, що Україну давно пора атакувати всією потугою регулярних збройних сил РФ. Однак Путін вагається між своєю прихильністю до цих ідей і острахом перед серйозними санкціями Заходу, які можуть підiрвати росiйську економіку, а отже, і його режим.

Ірина КОВАЛЕНКО, газета “Експрес”