Празник Вознесіння Господнього та відзначення Року богопосвяченого життя в Імстичівському монастирі

21 травня 2015 р., в Монастирі Отців Василіян в с. Імстичеві (Іршавський р-н., Закарпатська обл.), була відслужена Архієрейська Божественна Літургія з нагоди празника Вознесіння Господнього та відзначення Року богопосвяченого життя.

Святкове богослужіння очолив Єпископ-помічник Мукачівської Греко-Католицької Єпархії, Преосвященний Кир Ніл Лущак ЧБМ, у співслужінні з Настоятелем монастиря о. Михаїлом Станком ЧСВВ, о. Веніамином Довганичем ЧСВВ – Настоятелем Мукачівського монастиря, о. Лукою Буняком ЧСВВ з Боронявського монастиря, а також з єпархіяльними священиками із довколишніх парафій та дияконом Теодором Станинцем СПБ (Згромадження Собору Пресвятої Богородиці) із Джублика.

У своєму пастирському слові, Владика Ніл звернув увагу, що празник Вознесіння Господнього та богопосвячене життя, тісно взаємопов’язані між собою.

Своєю поставою, богопосвячені особи показують, що наше життя не прив’язане до землі, а містить у собі щось небесне.

Цього року, – підкреслив Архієрей, – празник Вознесіння Господнього співпадає із спомином Св. Йоана Богослова, який прожив життя цілковито посвячене Богові.

Подібно як життя Св. Йоана, що схилився під час Тайної Вечері на груди Ісуса, життя кожного монаха і монахині є чимось містичним. Це життя, яке в особливий спосіб повинне відчувати удари Христового серця і биття серця Його Нареченої – Церкви.

Також Владика Ніл зауважив, що зараз існує криза монашого життя, однак вона випливає з тієї кризи, яка є в нашому народі. Ми часто сьогодні чуємо про економічну кризу, однак насправді наше суспільство переживає кризу духовну. В засобах масової інформації рідко коли хто заохочує нас до молитви. А хто ж як не священики та монахи сіють в людських серцях духовність? Хто як не вони, за прикладом Йоана Богослова, сіють любов до Бога і до іншої людини?

Продовжуючи говорити про духовну кризу у нашому суспільстві, Єпископ подав приклад про погані дороги, які нам, часто з наріканнями, доводиться долати, потрапляючи в численні ями, щоб дістатись до того чи іншого населеного пункту. „Але скільки ям та нечистоти є в людських серцях і в нашій дорозі до Бога? – наголосив Кир Ніл. – Ми живемо лише тим, що земне і часто забуваємо про те місце, де нас чекає Христос, що сказав:

«Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у мене. В домі Отця мого багато жител. Коли б не так, то я сказав би вам; іду бо напоготовити вам місце. І коли відійду і вам місце споготую, то повернуся і вас до себе візьму, щоб і ви були там, де я» (Йо. 14, 1-3).

Архієрей пригадав часи переслідувань християн, духовенства, як також і Отців Василіян, за те, що всі вони прагнули «небесного житла», про яке казав Апостолам Христос і до нього прямували. Однак Церква, кожен монах і монахиня, ніколи не перестають жити цими словами Ісуса про «дім Отця». Ми живемо, бо знаємо, що Христос всіх нас очікує біля себе в небі. На цій землі, як казав Апостол Павло, ми є лише «паломниками». Можемо збудувати тут собі дім, але наша батьківщина є там, де є батько – де є наш Небесний Отець, який кожного з нас чекає.

На завершення своєї проповіді, Владика звернув увагу, що Ісус вознісся на небо з Оливної гори, на якій обливався кривавим потом перед своїми стражданнями. Та гора була свідком Його Страждань і Його Вознесіння. Подібно і ця гора, на якій розташований Імстичівський монастир, є свідком великої духовної боротьби за своє спасіння і за спасіння інших людей. Адже покликання богопосвяченої особи – це молитва за своє спасіння і за спасіння інших людей.

Тому в це свято Вознесіння Господнього, Єпископ пригадав слова Матері Терези з Калькути: «Якби не молитви монахів, то наша земля була б пустелею», та від імені богопосвячених осіб, заохотив усіх до молитви:

„Моліться за нас, монахів і монахинь! Моліться, щоб нас було багато! Бо чим більше нас буде, тим сильнішою буде присутність Ісуса в нашому світі, тим більше людей на нашій землі будуть жити Богом, будуть пам’ятати про Нього і про молитву до Нього.

А ви, дорогі монахи і монахині, пам’ятайте, що на ваших плечах дуже важливе покликання – покликання молитись і свідчити про Христа, своєю простотою, але також і своєю відвагою.

Нехай на ваших устах, завжди буде Ім’я нашого Спасителя, що сидить по правиці Небесного Отця!”