Про духовну дисципліну. Роздуми владики Венедикта Алексійчука
Коли ми думаємо про духовну дисципліну, то сприймаємо її як якісь правила, інтелектуальні чи молитовні, завдання яких — витренувати нас у тому, що думаємо, що є правдивим християнським життям. Тоді вони стають для нас самоціллю. Однак духовна дисципліна — це не муштра, або, як кажуть поляки, не дресура.
Слово «дисципліна» походить від латинського discipulus, що означає «учень». Англійською disciple — учень, послідовник, апостол, християнин. Тому дисципліна — це постава до учня щодо вчителя і до того, що він вивчає. Це означає, що християнин будь-якою ціною хоче вчитись і пізнавати. Для кожного «будь-якою» означатиме різне, однак всім треба докладати максимальних зусиль.
Утім, бачимо, як часто ми не готові до цього. Начебто і не проти вчитись, але без великих зусиль, без того, щоб цілковито, нероздільним серцем віддатись цьому. Тому якщо хочемо стати учнем, послідовником, апостолом, християнином і навчитись дисципліні, треба поставити собі просте запитання: чи ми справді цього бажаємо?
Також треба бути готовими за це заплатити, бо ніщо не дається задарма. Це крок за кроком подолання нашого егоїзму — щоб зрости більшим, ніж «я». Це вмирання нашого «я», яке засіло на троні і хоче всім керувати. Бачимо, що спочатку потрібно померти тут, на землі, для земного життя, щоб народитися до духовного життя, щоб жити вічно. Однак для цього потрібно бажання, віра, відвага.
About The Author
