Про християнське ставленння до багатства й бідності

У неділю, 19 листопада 2017 р., Католицька Церква вперше відзначала Всесвітній день бідних. З цієї нагоди ватиканська газета «L’Osservatore Romano» опублікувала інтерв’ю із Заступником секретаря Дикастерії служіння цілісному людському розвиткові отцем-францисканцем Ніколою Ріккарді.

Відповідаючи на запитання журналіста про те, чи дійсно бідність є для християн «багатством», священик зауважив, що потрібно розрізняти між вимушеною бідністю, яка, за його словами, на даний час охоплює декілька мільярдів людей в світі, та добровільною убогістю, що є вільним вибором в контексті богопосвяченого життя. Отець Ріккарді зазначив, що Церква з самого початку бажає долати вимушену бідність і тепер завдяки соціальному вченню намагається проливати світло на численні перешкоди, що стоять на заваді гармонійного розвитку, що охоплює всю людину і кожну людину.

«Із зростанням нерівності й бідності, як відносної, так і абсолютної, – вів далі священик, – в багатьох частинах світу заанґажування Церкви стає тим “багатством” й провісником звільнення від нестерпного лиха й можливості повернути гідність людям, часто забутим тими, хто сліпо женеться за химерою нескінченного добробуту, яка, на жаль, вбиває».

«Як християнство ставиться до грошей?» – таким було наступне запитання, на яке Заступник секретаря Дикастерії служіння цілісному людському розвиткові відповів, що протягом своєї історії християнство в його католицькому вираженнні ніколи не засуджувало гроші й багатство самі в собі, а лише у випадку ідолопоклонства їм, оскільки це призводить до вчинків, що спотворюють суспільство.

Навіть так звані брати-обсерванти Францисканского Ордену, що ставили собі за мету не лише реформування Ордену, щоб повернути його до джерел харизми, але й реформування тогочасного суспільства, вважали багатство, Божим даром, якщо воно використовується з благородною метою. Святий Бернардин Сієнський, один з найвідоміших представників цієї гілки Братів Менших, як підкреслив о. Рікарді, у своїх проповідях чітко заявляв, що багатство, чесно придбане та добре використане, – це великий Божий дар, однак, багаті наражають себе на небезпеку тоді, коли прив’язуються до багатства і воно їх підкоряє.

В цьому контексті заступник секретаря Дикастерії служіння цілісному людському розвиткові звернув увагу на те, що наслідком такого підходу є те, що багатство й економічна діяльність вже не розглядається у світлі моралістичних упереджень, але в світлі наміру економічного суб’єкта. Власне, намір, який випереджує та визначає спосіб володіння, вчиняє економічну операцію шкідливою або ні щодо спільного блага.

За словами священика, як і в минулому, так і тепер, часто відбувається підміна між поняттями мети та засобу, а тому багатство для багатьох стає метою існування, що вимагає переосмислення справедливої підпорядкованості багатства. Вже Аристотель в «Нікомаховій етиці» писав, що життя, присвячене виключно шуканню прибутків, суперечить природі, бо не багатство є добром, якого шукає людина. Воно набуває вартості тільки тоді, коли стає «корисним» для чогось іншого, для добра спільноти, а не окресленої еліти.

На завершення була заторкнута тема праці та людської гідності. В цьому контексті о. Нікола Ріккарді зазначив, що праця є фундаментальним виміром життя людини, а не просто економічним засобом існування. Але, на жаль, таке бачення виглядає досить затьмареним в сучасних соціальних та економічних системах, де праця розглядається виключно з точки зору оптимізації виробництва та продуктивності. Як зауважив священик, Папа Франциск неодноразово викривав нестабільність такої соціально-економічної системи, виступаючи на захист гідності людини та її належного цінування.