Про таїнство подій Пасхального Тридення – о. Іван Гобела

Церква ввійшла в так зване «Пасхальне Тридення», яке у богослужбовій літургійній традиції починається у Великий Четвер і закінчується Пасхальним Всенішним, тобто Пасхальною Утренею з Літургією свята Воскресіння Господнього.

Для того, щоб зрозуміти усе таїнство цих подій, важливо заглибитись у богословʼя триденного говіння.

Великий Четвер

Вечері Твоєї тайної днесь, Сину Божий

мене причасника прийми,

бо ворогам Твоїм тайни не повім і поцілунку не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник, ісповідаю Тебе:

Помяни мене, Господи,

у царстві Твоїм!

(Стихира, що співають замість херувимської пісні у Великий Четвер).

Церква Візантійської традиції на Божественній літургії Великого Четверга споминає чотири події з історії спасіння. Ось що читаємо у синаксарі Утрені: «У миє ноги своїх учнів увечері Бог, нога якого свого часу ходила по Едемському саду, коли смеркало. Подвійною є вечеря: пасхальна вечеря Закону і Пасха нової Пасхи, нового Воскресення, Тіло і Кров Господа нашого. Під час молитви на обличчі Христа зʼявляються краплі крови – страшне видовище. Він зманює свого ворога, просячи оминути смерть. Навіщо ж меч, кийки і ті, що обманюють народ? Адже Він уже готовий до смерти за спасіння світу». Можна сказати, що у Великий Четвер споминаємо святе умивання ніг, Тайну Вечерю, піднесену молитву і зраду Юди.

Вершина людської участи у житті Христа, вершина єднання з Богом можлива на Тайній вечері: у причасті, прийнятті Тіла і Крови Спасителя. На цю гостину нестворена і єдиносушна з Богом Мудрість вже з прадавніх часів запросила людей. Тут відбувається уведення людини у тайну божественного життя, про що говорять і літургійні тексти. Христос, споживаючи вечерю разом зі своїми учнями, творить таїнство самопожертви, і згодом ця самопожертва принесе плід обожествлення тих, що Йому належать. У Євхаристії Бог і людина зʼєднуються у найглибшій довірі. Водночас сопричастя у Божому Тілі і Крові обʼєднує і людей. «Таїнство любови»,- Євхаристія, передбачає цілковиту єдність, сопричастя тих, що є її учасниками, тому «коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, зостав там перед жертовником твій дар; піди, помирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій» (Мт. 5, 23-24).

Водночас це таїнство – «ламання єдиного хліба» – це є лік безсмертя, протидія смерти, щоб ми не померли, а вічно жили в Ісусі Христі. Але до цього «стрáшного таїнства» людина мусить наближатися «зі страхом Божим, вірою і любовʼю», як велить заклик до причастя під час Божественної Літургії!

У візантійських богослужбових текстах Великого Четверга значну частину присвячено тематиці про зраду Юди. Уже у Літургії Передосвячених Дарів Великого тижня Юда протиставлений Марії Магдалині, що розкаюється у своїх гріхах: «Коли грішниця принесла миро, тоді учень домовлявся з пребеззаконними. Вона ж раділа, виливаючи дорогоцінне миро; він же квапився продати Неоціненного, вона визволилась, а Юда став рабом ворога». (Стихира Літургії Передосвячених дарів Великої Середи). Богослуження згадує і про Юду ще й так: «Блудниця простерла своє волосся до Тебе, Владико, а Юда простер свої руки до беззаконних. Вона, щоб одержати прощення, а він, щоб узяти срібняки» (Стихира Великої Середи); «Хліб прийнявши в руки, зрадник скрито їх простягає і приймає ціну Того, хто своїми руками створив чоловіка» (Кондак Великого Четверга).

Цей жест,- простягнена рука, -такий характерний, що літургійні тексти ще раз нам пригадують:

«Беззаконний Юда, що на вечері замочив свою руку в миску разом з Тобою, Господи, простяг до беззаконних руки, щоб узяти срібняки»( Стихира Вечірні з Літургією Святителя Василія Великого у Страсний Четвер).

Мало того, у літургійних текстах дуже гостро засуджується учинок Юди: «Раб і хитрун – Юда – учень і зрадник, друг і диявол насправді показався. Бо ходив за Учителем і вивчав, як його зрадити» (Стихира Вечірні з Літургією Святителя Василія Великого у Страсний Четвер).

Іншим важливим моментом таїнства Великого Четверга, що його нам пояснює тропар цього дня «Коли славні учні умиванням ніг на вечері посвящалися». Відомо, що слово «просвіщення» з часів раннього християнства присутне у його лексиці і повʼязане з уділенням Тайни Хрещення. Отже, умивання ніг – це хрещення апостолів, яке випередило євхаристійну вечерю. Бо позбутися старої людини й зодягнутися у нову (пор. Кол. 3, 9-20; Рим.6,4) – основна умова сопричастя в Євхаристії. Закінчивши ритуальне омивання, яке було приписане перед старозавітньою Пасхальною трапезою (та й перед будь-якою трапезою), апостоли з рук Христа прийняли це друге, нове умивання, що мало дозволити й уможливити сопричастя з Ним. Це було умовою споживання нової Пасхи, так як Хрещення є передумовою участи в Євхаристії. Отець Церкви Святитель Йоан Золотустий доступно пояснює звʼязок між Тайною Вечерею і Божественною Літургією. Він так каже: «Це не діло людської сили те, що тут нам пропонують. Але Той, Хто звершив це чудо під час тієї вечері, Він і сьогодні довершує те саме чудо. Ви отримали заповідь чинити це, але Він є Тим, Хто освячує і пересуществлює приношення. Ані Юда, ані якийсь інший скнара нехай не причащається цих Святих Тайн! Якщо хтось із вас не є учнем, відійдіть! Бо ця трапеза такого не прийме! Ця трапеза така ж сама, що була свого часу, і цілком не нижчого порядку. Неправда, що на тій діяв Христос, а на цій діє людина! Це та сама горниця Тайної Вечері, де колись зібралися Ісус і апостоли» (San Giovanni Crisostomo, Commento al Vangelo di San Matteo LXXXII, 5, с. 301). Стихира Утрені Страстей Господніх може послужити як підсумок вищенаведених думок: «Почуття наші чистими віддаймо Христові і, як друзі Його, душі наші принесімо в жертву Йому, і житейськими турботами не пригнічуймо себе, як Юда,але в душах наших взиваймо:

Отче наш, що єси на небесах, визволи нас від лукавого визволи».

Велика Пʼятниця

Тематика Великої Пʼятниці відкриває перед нами хресну смерть Спасителя, Його розпʼяття і покладене до гробу у загорнутій плащаниці. Очевидно, найвідоміший піснеспів Великої Пʼятниці, який у нас, мабуть, усі знають напамʼять, тропар «Благообразний Йосиф знявши з Хреста Пречисте тіло Твоє, плащаницею чистою обвив і пахощами у гріб новий, положив». У Розпʼятті Господа і в покладенні до гробу Його Пречистого Тіла загорнутого у плащаницю, розкривається весь задум спасення людини, яка відроджується у Христі до нового життя, щоб з Ним воскреснути. Бог відновлює у нас свій образ саме через прихід Спасителя, Його Розпʼяття і погребення. Тому Слово Боже прийшло само, бо Воно є образом Отця і може відродити створену на свій образ людину. Так само не могло відбутися інакше, як через скасування тління і смерти. Тому слушно Спаситель прийняв смертне тіло, щоб у ньому скасувати смерть і відродити людину, яку створив на свою подобу. Отож, щоб це довершити, потрібен не хто інший, як Образ Отця,- як навчає Святитель Василій Великий (Basilio Magno, «Comment. in Isdaiam proph.» V, 182//PG 30,425.).

Отже, Ісус Христос сам прийшов, щоб спасти людство і розпростертими руками пригорнути всіх до себе: «Спасіння вчинив Ти на землі, Христе Боже, простерши на хресті Пречисті Твої руки і зібравши всі народи, що кличуть: Господи, – слава Тобі!» (Тропар VI часу Великої Пʼятниці). Про життєдайну смерть Спасителя і Його таїнственне поховання, які Церква переживає у Велику Пʼятницю, відкривається найбільше упокорення і приниження Христа Господа, але саме стає славою, піднесенням і окрасою нашого спасіння. Один із літургійних текстів так про це говорить: «Коли небесні сили бачили, як беззаконники Тебе, Христе, немов обманця оклевечували, стрепенулися від невимовного Твого довготерпіння.

Але співрадіючи з нашим спасінням, кликали до Тебе:

Слава Твоєму приниженню, Чоловіколюбче!

(Стихира Вечірні Великої пʼятниці, «На стиховні»).

Велика Субота

Богослуження третього дня перед Пасхою, – Великої Суботи,- яка безпосередньо вводить у святкування Пасхи відкривається у всій своїй повноті до розуміння у літургійному служінні Єрусалимської Утрені (дуже радісного за своїм змістом, гимнографією і характером богослужінням), яке сьогодні у наших храмах здебільшого служить я у пʼятницю ввечері, але, потрібно зауважити, що ця Утреня має служитись у Велику Суботу вранці.

Сама Вклика Субота, вище згадане богослуження Єрусалимської Утрені говорить про Зшестя в Ад Христа, звідки він виводить усіх старозавітніх праведників на чолі з прабатьком Адамом і праматірʼю Євою, а з ними увесь соньм святих і тих, що своїм життям, чеснотами вгодили Богу: праотці, патріархи, пророки, проповідники, праведники. Тут відкривається глибина і весь сенс Христового месіанства, післанництва, Його спасительної місії у якій відкривається Його зачаття, народження (прихід до людини), благовістування Слова Божого, Його навчання, врешті прийняття спасенних страстей, смерті і поховання через які Він сходить в Ад і все людство, яке було до Нього у Ньому і після Нього викупляє, виводить до світла повноти Божої, і приносить викуплену людину своєю смертю і погребенням, через свою Животворну Кров до Отця. Саме у цьому відкривається Таїнство Великої Суботи. Цей день літургійна гимнографія називає «Великою Суботою, преблагословенною, бо у ній спочив від усіх своїх діл Єдинородний Син Божий» (Стихира Єрусалимської Утрені Великої Суботи»). Тропар цієї суботи, який кожного разу вірні чують у храмах, коли припадає другий глас, так звучить: «Коли зійшов Ти до смерти Життя безсмертне, тоді ад умертвив Ти блистінням Божества, коли ж і умерлих із глибин підземних воскресив Ти, всі сили небесні взвали: Життєдавче, Христе Боже наш, слава Тобі».

Цю Велику суботу ще називають днем тиші, спочинку. Бо Христос у гробі, але, водночас Йогт уже нема, бо Він довершує спасіння остаточно, коли засувами смерті іі руйнує, сходить у Ад, його знищує і виводить усіх праведників, які стогнучи, очікували цього пришестя Христового, як нам оспівує літургія Церкви цього дня. Зрозуміти тишу Страсної Суботи, допоможе нам як з богословської так і духовної точки зору глибокий за своїм змістом піснеспів Великої Суботи, який співається замість Херувимської пісні: «Хай мовчить усяка плоть людська,нехай стоїть із страхом і трепетом, і ні про що земне в собі не помишляє.Цар бо над царями і Володар над володарями приходить в жертву Себе принести й Себе дати на поживу вірним. Перед ним ідуть хори ангельські з усіма началами і властями; многоокі херувими і шестокрилі серафими, лиця закриваючи і пісню співаючи: Алилуя, алилуя, алилуя».

Таїнство Великої Суботи, її пережиття виражає віру Церкви, висловлену раннім проголошенням Євангелія Ісуса Христа: «Ані Його душа не була оставлена в аді, ані Його тіло не бачило зітління» (Ді. 2, 31). Хоча як людина Він перетерпів смерть, але, будучи Богом переміг її. Остаточний тріумф Христа визволив людину з вʼязниці смерти. Піднесення Адама, його воскресення, а також воскресення усіх праведників, що очікували часу спасіння, є найдревнішою назвою цього дня.

Нова історія людства розпочалася з Нового Адама, який є «первородний з мертвих» (Кол. 1, 18). Це в особливий спосіб показано на іконі «Зшестя в Ад», що є іконою Воскресіння Христового. До речі, до кінця не зʼясовано, де і коли постав саме такий іконографічний тип ікони. Ймовірно, він зародився у Сирії, звідки й походить перша відома ікона Зшестя в Ад. На ній Христос, зійшовши до прародичів, бере за руку Адама, Єва ж звернена до Спасителя у молитовному жесті. Переможений ад,- як символ князя підземного світу,- намагається схопити першого чоловіка, але Христос, Який тримає свій спасительний Хрест , правицею підіймає з гробу тлінного Адама виводить його, а відтак все людство до висот; і тут тиша уже втрачає свій сенс, бо у пасхальну світлозорну ніч Воскресення, Пасхи Господньої її (великосуботню тишу) порушить всепереможний,велегласний піснесів, який звістить вселенній: «Христос воскрес, воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував!»

Доктор богословʼя отець Іван Гобела