Проблеми кримінальних покарань за особливо тяжкі злочини і в’язнів на окупованій території обговорили на профільному комітеті Верховної Ради

17 травня 2018 року проходило ХХ Засідання робочої групи Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та Міністерства юстиції щодо реформування пенітенціарної системи.

Під головуванням народного депутата України Юрія Мірошниченка та заступника Міністра юстиції Дениса Чернишова обговорювалися законопроекти “Про правовий статус засуджених, які відбували покарання на тимчасово окупованій території або території населених пунктів, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, на території населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, а також на території держави-агресора” та “Про впорядкування кримінальних покарань за особливо тяжкі злочини, у т.ч. про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк”.

У засіданні брав участь Голова Душпастирської ради з питань релігійної опіки у пенітенціарній системі України, протоієрей Костянтин Пантелей, що цього ж дня з нагоди свята Вознесіння відвідував довічників. “Для мене тема, обговорювана у комітеті сьогодні, прозвучала рефреном діалогу з в’язнями, яких зустрів у секторі максимального рівня безпеки. Нині, враховуючи в’язнів, що опинилися на окупованій території, в Україні понад 2 тисячі довічно засуджених. Кількість вироків на довічне зменшилася зі 100 у перші роки після скасування смертної кари до 20 на рік тепер” – зазначив о. Костянтин.

Проблему кримінальних покарань за особливо тяжкі злочини представив автор законопроекту, відомий правозахисник Олександр Букалов, керівник Департаменту з питань помилування Адміністрації Президента України. Він запропонував принципово змінити верхній термін ув’язнення за особливо тяжкі злочини з 15-ти до 25-ти років, а за сукупністю злочинів – до 30 років.

Моральна дилема, у разі прийняття такого закону, полягає у тому, що мета – зменшення кількості засуджених на довічне ув’язнення – не обов’язково буде досягнута. Але, якщо суспільство виходить з того, що пріоритет полягає не у завданні кари, а в акцкенті на реінтеграцію особи до соціуму, то збільшення термінів суперечить такій цілі.

У світі, для прикладу у Великобританії, існує гнучка ситсема реагування на зміни поведінки особи під час ув’язнення, що міняє термін відбування покарання до 14 років при вироку на довічно. В Україні слід було б вважати також і на неадекватні людській гідності умови ув’язнення.

Проте суддям було би легше приймати вирішення альтернативні довічному вироку, якщо вони мали би більший діапазон термінів, ніж існують нині. Разом з тим в Україні існує велика потреба у призначенні суду за участю присяжних в усіх випадках тяжких кримінальних злочинів.

Церква виступає за те, щоб законодавці знаходили шляхи для застосування інституту помилування для осіб, що вкоювали важкі злочини та заміну довічного терміну покарань на певну кількість років.