Промова Папи Франциска на загальній аудієнції 26.06.2013р. (повний текст)

Дорогі брати і сестри,

Сьогодні я хочу коротко звернутись до ще однієї картини, яка допомагає нам проілюструвати містерію Церкви: храм (пор. Lumen Gentium, 6).

Про що нам нагадує слово «храм»? Воно нам нагадує про будівлю, споруду. В основному, воно багатьом нагадує історію Ізраїльського Народу, про яку розповідається в Старому Завіті. В Єрусалимі величний Храм Соломона був місцем зустрічі з Богом у молитві. Усередині Храму був Ковчег Завіту, знак Божої присутності серед людей, а в Ковчезі були Скрижалі із Заповідями, манна і посох Арона – нагадування, що Бог завжди був в історії свого народу, завжди супроводжував їх в подорожі, завжди провадив їх кроки – і Храм нагадує про цю історію. Також і ми, коли йдемо до храму, маємо згадувати цю історію – мою історію – історію кожного з нас – як мене зустрів Ісус, як Він ішов зі мною, як Ісус любить мене і благословляє.

Те, що було прообразом у древньому Храмі, зараз реалізується в Церкві силою Святого Духа: Церква є «домом Бога», місцем Його присутності, де ми можемо знайти і зустріти Господа, Церква є храмом, в якому перебуває Святий Дух, Котрий оживляє, провадить і підтримує її. Якщо запитаємо себе: «Де можемо зустріти Бога? Де ми можемо увійти в спільність з Ним через Христа? Де ми можемо знайти світло Святого Духа, щоб воно просвітило наше життя?», відповідь така: «в Народі Божому, серед нас, бо ми є Церква – серед нас, серед Народу Божого, у Церкві – там ми знаходимо Ісуса, там зустрічаємо Святого Духа, там зустрічаємо Отця.

Древній Храм був збудований руками людей: вони хотіли «збудувати дім» для Бога, мати видимий знак Його присутності серед людей. Із Утіловленням Сина Божого, здійснюється пророцтво Натана Царю Давидові (пор. ІІ Сам. 7,1-29): не цар і не ми маємо «дати дім для Бога», але Сам Бог «збудує свій дім», щоб прийти і перебувати між нами, як пише Св. Іван у пролозі до свого Євангелія (пор. Ів. 1,14). Христос є живим Храмом Отця, і сам Христос будує Свій «духовний дім», Церкву, не з кам’яного матеріалу, але з «живого каміння» – з нас, із самих нас. Апостол Павло каже до християн в Ефесі: ви «побудовані на підвалині апостолів і пророків, де наріжним каменем – сам Ісус Христос. На ньому вся будівля, міцно споєна, росте святим храмом у Господі» (Еф. 2,20-22». Як це чудово! Ми є живим камінням Бога, глибоко з’єднаним з Христом, котрий є каменем підтримки і є серед нас. Що ж тоді це означає? Це означає, що ми є Храмом – Церквою, але живою – ми є Церквою, ми є живим храмом, і в нас, коли ми разом, є Святий Дух, Котрий допомагає нам зростати як Церкві. Ми не відокремлені, ми є Народом Божим – і це є Церква: Народ Божий.

Більше того, Святий Дух своїми дарами створює різноманіття – і це дуже важливо – що Святий Дух робить між нами? Він створює різноманіття – різноманіття, яке є багатством Церкви і об’єднує усіх і усе, щоб становили духовний храм, в якому приносимо не матеріальні жертви, але самих себе, наше життя (пор. 1 Пт. 2,4-5). Церква не є переплетенням речей і інтересів, радше вона є Храмом Святого Духа, Храмом, в якому діє Бог, Храмом, в якому кожен з нас із даром Хрещення є живим камінням. Це говорить нам про те, що ніхто в Церкві не є непотрібним – ніхто в Церкві не є непотрібний! – і якщо хтось скаже: «Йди додому, з тебе нема жодної користі!», то це неправда. Ніхто в Церкві не є некорисним. Усі ми потрібні для того, щоб будувати цей храм. Ніхто не є другорядним: «О, я найважливіший у Церкві!» Ні! Усі ми рівні в Божих очах. Однак хтось з вас може сказати: «Пане Папо, ви не рівний з нами». Але я точно такий самий як і кожен з вас. Усі ми рівні. Усі ми – брати і сестри. Ніхто не є анонімний: усі формують і будують Церкву. Тим не менше, це також заклик роздумати над фактом, що Храм потребує цеглин нашого християнського життя, що чогось бракує для красоти Церкви.

Тож я б хотів, щоб ми себе запитали: як ми живемо своє буття Церквою? Чи є ми живим камінням? Чи ми, скоріше, скажімо так, змучене каміння, знуджене, байдуже? Чи хтось з вас колись зауважував наскільки огидними є змучені, знуджені і байдужі християни? Це огидна картина. Християнин має бути бадьорим, радісним, він має жити цією чудовою річчю – Народом Божим, Церквою. Чи відкриваємо ми себе на Святого Духа, щоб бути активною частиною наших спільнот, чи ми закриваємось у собі, кажучи: «В мене багато справ, це не моя робота»?

Нехай Господь дарує нам Свою милість, Свою силу, щоб ми могли бути глибоко пов’язані з Христом, наріжним каменем, каменем підтримки для життя усіх і для життя Церкви. Молімося, щоб, оживлені Його Духом, ми могли завжди бути живим камінням Церкви.

Джерело: http://popefrancis.org.ua