Проповідь Апостольського нунція в урочистість 20-ліття Вищої Духовної Семінарії Львівської Архідієцезії

Високопреосвященіший Архівладико Архієпископе Львівський, дорогі Владики, дорогі священики і, перш за все, відповідальні наставники! Я також бачу тут молоді обличчя і уявляю собі, що майбутніми священиками є вже випускники вашої семінарії. Монахи і монахині та дорогі брати і сестри! Я пишаюся і відчуваю велику честь з можливості бути тут присутнім разом із вами з нагоди цієї урочистості! Я щиро дякую Високопреосвященішому Владиці Архієпископу за це запрошення, і я радію з того, що можу передати Вам вітання та благословення Святішого Отця Папи Франциска.

Читання Святої Літургії є досить складиними, і можна сказати, досить твердими. І дозвольте мені зробити власне аналогічне осмислення цих читань. Я вибачаюсь перед біблістами, які напевне не будуть задоволені таким образом мого пояснення.

Обрізали цей виноградник і думали, що він не принесе більше плодів… Але у таємничий спосіб обрізане життя почало знов відроджуватись і приносити плоди. І це є історія нашої Церкви тут у Львові. Власне, це не були власники, які обрізали тут виноградник, але були це, як часто трапляється, заздрісні близькі мешканці. Власне вони обрізали цей виноградник для того, щоб він більше не приносив плоду.

І тому першим чудом, свідками якого ми з вами є, це те, що життя перебуває, знаходиться і зберігається у цій землі. Життя є надто вперте; і навіть тоді, коли ти не працюєш, воно все одно проростає і далі росте. Безперечно, ми зараз придумали солодку смерть для того, щоб ті, хто живуть – помирали. Але це є протилежність для того, що є природнім для цього. Власне, життя, навіть тоді, коли його не хочуть – воно все одно живе; воно гарне і воно знову проросло. Поволі, поволі перші паростки, потім поволі відродилася уся рослина. І знаємо цю рослину. Власне, це рослина, яка породилася від обрізаних гілок.

Кажуть, що коли виноград обрізують, він плаче, бо видна, власне, та рідина яка виходить. І це був результат для усіх тих, хто оплакує, коли цей ваш виноградник порізали. Але вони насправді залишились потішеними, коли побачили ці перші зелені паростки. І всі були подивовані, як це з обрізаного винограднику знову народжуються паростки?! І це було задоволення для Церкви, споглядаючи це велике чудо. Дорогий Владико, сьогодні ми з Вами святкуємо двадцять років цього великого подивування. І, думаю, ми не повинні ніколи забувати цього задоволення, власне, від відродження Церкви. І кожна гілка цього винограднику має своє «я». І так приємно споглядати, як у цьому храмі ви хотіли показати кожну гілку цього великого винограднику. Бо без цих гілок не було б більше урожаю. І, власне, те що є тим виноградом, відчувається гілкою, що походить із цих гілок – цих святих людей. Бо, власне, ця гілка дарувала Вам життя, дала можливість Вам розростатися і зробила вас видимими для цього світу. Могла б бути величезна тиша смерті на цьому обрізаному винограднику, але натомість ні – є саме життя. Так само свято, яке походить від доброго горнятка, від доброго стакану вина, який робиться із всього винограду.

Хтось із вас, напевне, ще чується новачками, а хтось інший вже відчуває себе тим добрим горнятком вина. І сьогодні ми з вами є тут, для того, щоб вшанувати тих, кого тут не видно. Вони присутні тут поміж нами, власне, зі всіма святими Церкви. І не забуваймо про це, мої дорогі брати і сестри, що кожний із нас залишиться назавжди. Ми зараз тут фізично, але присутні власне на тій таємниці у великому винограднику, який завжди відновляється і росте. І цей величезний виноградник нашої діяльності приносить плоди для інших осіб, як живих, так і померлих. І тому сьогодні відчуваємо погляд не тих заздрісних сусідів, але того щасливого власника винограду. І цей власник винограду споглядає сьогодні на кожного з нас, Він споглядає на нас, очікуючи, що ми можемо Йому відповісти. Може, насправді, в тиші промовляє: «О, ти зробив, насправді, не все те, що міг, не все те, що, насправді, належало тобі зробити». Але завжди поруч із нами є хтось, якась добра людина, яка підносить свою молитву і каже Богові: «Залиши його, дай йому ще можливість». І тоді Його погляд, власне, перетворюється на погляд Батька. Його погляд, Його очі споглядають наші очі. І коли поєднуються ці два погляди, Господь каже: «Так, Я даю тобі ще можливість» І потім, ще одну і ще одну… Це є та новина, яку ми з вами звіщаємо.

Дорогі семінаристи, ви є свідками цього таїнства Божої Любові. Власне, ви маєте відчувати цю таємничість, все те, що стосується людського життя і наших труднощів. Але в цих роках семінарії відчуваєте, як Ісус спостерігає за Вами Божим поглядом. Не відчувайте гордості, за те, що ви є покликані з поміж багатьох, але власне, відчуйте на собі кожного дня, як за вами спостерігає той Божий погляд, який день за днем робить наше життя кращим. Дозвольмо Богові Своїми ніжними руками творити наше життя. Бо не є добрими нашими здібності, які творять наше священиче життя милосердним. І коли будете відчувати у ваших руках ту найбільшу ніжність Божу, тоді ідіть і звіщайте і проголошуйте її іншим, бо ви є свідками тої Божої любові і тої ніжності. І ви є тими руками Божої любові і Божої ніжності, щоб підтримувати всіх тих, до кого вас Господь буде посилати. Будьте готові бути провісниками і благачами року надії, для того, щоби це життя могло розвиватися. Але мусите навчитися і переживати це тут, бо не лише будете передавати все те, що ви тут прочитали, бо це буде культура життя без любові, обіймів без тепла. Але чи позволите Богові співпрацювати із вами, то зможете віддавати людям все те, що Господь вам віддає.

Цей світ потребує очей, які зупиняються і голосять ще однин рік. І, власне, ви є тими провісниками ще однієї можливості і надії, ще одного року. І ми щасливі з того, що можемо святкувати цей ювілей двадцятиліття семінарії у цей Ювілейний Рік Божого Милосердя. Власне, милосердя є тим провісником, яке каже, що нам подарований ще один рік, і що виноградник не усохне і що натхнення добра не буде розчароване і що надія цілої нашої країни не буде вигоріла, і що прагнення кращого життя, яке є в цьому народі не буде проходящим, бо незважаючи на те, якими б не були наші провини – завжди будемо чути той ніжний Голос Батька, Який скаже так: «Залишіть тут його зі своїми коріннями». Амінь.

Розшифрував аудіозапис – семінарист пропедевтичного курсу ВДС св. Йосифа Розанов Михайло