Проповідь Глави УГКЦ на Торжество Собору Пресвятої Богородиці

«Таїнство бачу я чудне і преславне: небом стає вертеп, престолом херувимським – Діва, ясла – вмістилищем, в яких спочиває Невмістимий – Христос Господь. Його, оспівуючи, величаємо!»

В ім’я Отця і Сина І Святого Духа. Амінь. Христос народився!

Преосвященні владики Йосифе і Богдане, всечесні преподобні отці, дорогі в Христі брати і сестри!

Таким чудовим гимном величає у Різдві Христова Церква Пречисту Діву Марію, називаючи її «херувимським престолом», на якім спочиває невидимий, неосяжний, воплочений Господь Бог. І саме нині, у другий день Різдвяних свят, Христова Церква звертає нашу увагу на постать Пречистої Діви Марії, бо ми сьогодні святкуємо свято Собору Пречистої Богородиці.

Хто ж вона така? Чому у Різдві не можемо про неї забути? Яку роль вона відіграла у цьому Таїнстві Воплочення Божого Сина? Якщо ми хочемо відповісти на це запитання, то повинні шукати відповідь на нього перш за все у книгах Святого Письма. У Старому Заповіті маємо дуже багато знаків, які є прообразами особи Пречистої Діви Марії. Але один із них, можливо, є найглибший, який найбільше нам пояснює зміст сьогоднішнього свята. У Старому Заповіті, під час подорожі ізраїльтян в пустелі, Господь Бог наказав їм зробити особливий знак Своєї присутності між своїми людьми. Тим знаком був Ковчег Завіту (пор. Вих. 37, 1–9). У ньому зберігалися три речі: таблиці кам’яні, на яких перстом Божим був написаний Закон – десять Божих Заповідей, відтак манна і розквітлий жезл Аарона. Покривали Ковчег Завіту дві фігури херувимів, які крилами начебто отінювали цей Ковчег. А над херувимами спочивала така дивна хмаринка, що по-єврейському звалася «шекіна», вона була особливим знаком присутності Бога Ізраїля. Тому Його часом Ізраїльтяни називали: «Той, що сидить на херувимах».

Ми знаємо, що Ковчег Завіту був могутньою зброєю, при помочі якої Ізраїльтяни перемагали своїх ворогів. Пригадаймо, як упали мури Єрихонські: Ковчег був обнесений сім разів довкола цих мурів і за останнім разом на голос сурми ці мури попросту впали (пор Іс. Нав. 6). Можна сказати, що Ковчег Завіту був найсвятішим релігійним предметом старозавітного Ізраїлю, який пізніше Давид вніс в місто Єрусалим. А після збудування Храму він спочивав у Святая Святих, куди міг увійти лише раз на рік і то тільки Архиєрей. А так сталося, що близько 587 року до Р. Х. пророк Єремія забрав із Святая Святих Ковчег Завіту і заховав його у печері, у вертепі, для того, щоб зберегти його від збезчещення під час нашестя вавилонян і зруйнування Єрусалимського Храму (пор. ІІ Мак. 2, 4–9). І до сьогодні цей Ковчег не знайдений. Він є часом причиною різноманітних сюжетів для кінофільмів, історичних розвідок. Ізраїльтяни все ще його шукають.

Але у книзі Одкровення, в Апокаліпсисі, євангелист Йоан Богослов у одинадцятій главі бачить небесний храм і в тому небесному храмі бачить Ковчег Завіту (пор. Одкр. 11, 19), який вже на той час шість століть був загублений, бо дорога до цієї печери, як ми читаємо у Другій Книзі Макавеїв, була загублена. І хто є тим Ковчегом, Ковчегом Завіту, який бачить Йоан у небесному храмі? «Ним є жінка, зодягнена в сонце», – як він пише (Одкр. 12). Не хто інший, як Пречиста Діва Марія, бо у ній спочиває Боже Слово, написане вже не на кам’яних таблицях, але воплочене у людському тілі. Вона тримає на руках не манну, але Того, Хто є Хлібом Небесним – самого Христа Бога-Спасителя. Вона подає світові не так розквітлий жезл Аарона, як новий паросток з кореня Єсея, нащадка дому Давида царя. Вона є тим новозавітнім Ковчегом Завіту, і тому сьогодні ми її величаємо, як престол херувимський, на якому спочиває Христос Господь (пор ІІ Сам. 6, 1–19 та Лук. 2, 39–56). Ми знаємо, що ікони Пречистої Діви Марії завжди вважали особливим місцем присутності божественної благодаті. Коли вороги облягали християнські міста, християни виносили у процесії на мури міста ні що інше, як ікону Пречистої Діви Марії, подібно, як колись ізраїльтяни – Ковчег Завіту. І тому християни мають цей Ковчег в образі Пречистої Діви Марії. Вона є знаком особливої присутності Бога між вами сьогодні. Вона є непереможною зброєю люду християнського на усіх ворогів, які сьогодні, можливо, насідають на Його святу Церкву.

Ми з вами живемо у році, який Церква проголосила Роком Віри. Пречиста Діва Марія є найбільша і найкраща учителька віри, бо вона є перша Та, що повірила, Та, яка співала про те, що блаженна Та, що повірила, бо сповниться сказане їй від Господа (Лк. 2, 45). Цей престол херувимський на своїх руках материнських тримає нашого з вами Спасителя, очима віри Якого ми можемо бачити у цій бідній стаєнці. Ця печера, цей вертеп – вмістилище Невмістимого, те таїнственне сховище, яке запечатав пророк Єремія, дорогу до якого століттями шукають Ізраїльтяни, а нам християнам – вона була відкрита як дорога віри до Пречистої Богородиці.

У сьогоднішньому святі я хочу привітати всіх тих, які є особливими почитателями Пречистої Діви Марії, і люблять її із синівським серцем. Найперше вітаю сестер-служебниць Пречистої Діви Марії, які посвятилися, щоби бути її образом у служінні у Христовій Церкві, також сестер Пресвятої Родини, які сьогодні справляють своє особливе свято. Я щиро вітаю усіх вас, які, коли приходять до вертепу, то очима віри бачать Таїнство Преславне і Чудне: небом стає вертеп, престолом херувимським – Діва, а ясла – місцем, в яких спочиває неосяжний Христос Господь. Амінь.

Христос народився!

Джерело: http://headugcc.info