Проповідник Папського дому: Верховенство над всесвітом – відповідальність за незахищених

Верховенство людини над всесвітом – це не тріумфальність, але взяття на себе відповідальності за слабких, бідних та незахищених. На це звернув увагу о. Раньєро Канталамеса, Проповідник Папського дому, у проповіді, виголошеній під час вечірні, яку Папа Франциск очолив у четвер, 1 вересня 2016 р., з нагоди Всесвітнього дня молитви в наміренні дбання про створіння. Він пригадав, що серед завдань, які отримала людина з огляду на створіння, є прослава Господа Бога за Його діла.

Свою проповідь о. Канталамеса побудував на основі читання з творів святого П’єтро Крізолога, єпископа Равени з V сторіччя, який повчав, що людина не повинна себе зневажати, тому що все – ніч, небо, земля – було створене для неї. Як звернув увагу проповідник, християнське мислення ніколи не переставало ставити запитання про трансцендентність людини в стосунку до створеного світу.

Бог створив людину, як «істоту, що перебуває в стосунках», адже Він Сам є «Тройцею сопричастя любові». І саме в цьому значенні людина є «Божим образом». Це, однак, не означає необмеженого панування людини над рештою створінь. Навпаки, ми тим більше стаємо «дійсно людськими особами», чим менше є «егоїстами, замкненими у собі самих, забуваючи про інших».

«Отож, верховенство людини над всесвітом не є своєрідною перемогою, але взяттям на себе відповідальності за слабких, убогих та незахищених. Єдиною причиною шанувати їх, за відсутності інших привілеїв та ресурсів, є те, що вони є людськими особами. Бог Біблії, але також і в інших релігіях, – це Бог, Який вислуховує волання бідних», – наголосив проповідник.

Додатковою причиною для того, щоб «заопікуватися слабким та убогим, не зважаючи на його расову чи релігійну приналежність», стало втілення Божого Сина. Адже Бог не лише став людиною, але обрав стан «бідного, слабкого й незахищеного». І в той час, як раніше підкреслювано буттєві аспекти таїнства Воплочення, святий Франциск з Ассізі, у своїй простоті, зробив черговий крок у розвитку богослов’я, зворушуючись «смиренням й бідністю Божого Сина». Наслідком цього було те, що «любов до бідності і любов до створіння» у нього крокували поруч, маючи спільний корінь «в радикальному відреченні від бажання володіти».

«Святіший Отець, – зазначив о. Канталамеса, – підсумовує це послання, коли вказує на тісний зв’язок між бідними та уразливістю планети, що є однією з провідних думок його енцикліки про довкілля. Що ж, у дійсності, спричиняє, одночасно, найгіршу шкоду для довкілля та нужду великих людських мас, як не невгамовне прагнення деяких безмірно збільшувати свої володіння та прибутки?».