П’ятдесятиріччя Конгрегації в справах визнання святих

П’ятдесят років тому, 8 травня 1969 р., Апостольською конституцією «Sacra Rituum Congregatio» святий Папа Павло VI створив Священну Конгрегацію в справах визнання святих і Священну Конгрегацію Божественного культу, розділивши між двома дикастеріями обов’язки, які до цього виконувала Священна Конгрегація Обрядів.

Святість – найцінніший діамант Церкви, знак того, що плід здобув повноту зрілості на небесах. З часів Другого Ватиканського Собору почало утверджуватися усвідомлення загального покликання до святості, адже спасіння, довершене Христом, призначене для кожної людини. Тож саме в дусі реформ, започаткованих Собором, святий Папа Павло VI вирішив розділити обов’язки тодішньої Священної Конгрегації Обрядів між двома відомствами, одне з яких займатиметься літургією, в інше – канонізаційними процесами. Це рішення втілилося оприлюдненням 8 травня 1969 року Апостольської конституції «Sacra Rituum Congregatio».

Як було раніше?

До 1969 року канонізаційними справами займалася Священна Конгрегація Обрядів, заснована Папою Сикстом V 22 січня 1588 року. Її завданням було впорядкування культу та проведення канонізаційних справ, адже, по-суті, кожен канонізаційний процес завершується впровадженням нового святого до культу Церкви. Ідея Папи Павла VI не була чимось абсолютно новим. Про розділення цих функцій згадував ще святий Пій Х, даючи вказівки для Комісії з питань реформи Римської Курії. Але тоді це починання не отримало дальшого розвитку.

Нова Апостольська конституція

Тож Апостольською конституцією «Sacra Rituum Congregatio» святий Папа Павло VI створив нову Конгрегацію, повністю присвячену святим, відповідаючи на «необхідність оновити законодавство, що стосується справ визнання святості відповідно до вимог нашого часу», – читаємо в документі. Нове відомство очолив кардинал Паоло Бертолі з титулом Префекта, якому були підпорядковані три відділи: судовий, що займався вивченням прохань про початок нових процесів і розслідуванням щодо чуд, відділ Генерального Промотора Віри, що займався дослідженням письмової спадщини Слуг Божих і такими питаннями, як мучеництво, геройський вимір чеснот, підтвердження стародавніх культів, надання титулу Учителя Церкви, та історично-агіографічний.

Плоди реформи

Після реформи 1969 року відзначено неймовірний розквіт канонізаційних процесів. У дійсності, кількість процесів, довершених протягом останніх півстоліття перевищує ті, що були проведені протягом попередніх 350-ти років. Однією з причин стало пришвидшення процедури, пов’язане не в останню чергу з тим, що промоторами справ стали дієцезії та інститути богопосвяченого життя, в лоні яких відбувається значна частина процесів, які вже на певному етапі прибувають до Риму.

Це дозволило по-справжньому підкреслити універсальний вимір святості в Церкві, так що кожна країна світу може сподіватися на прославу на вівтарях своїх синів і доньок, а чини та згромадження – визнання святості своїх засновників. Святіть не має ні географічних кордонів, ні вікових обмежень. Щороку ми стаємо учасниками та свідками прослави людей різних станів, різних професій, різного віку. Місцем освячення може стати світ політики, святість може проявитися через захист невинності аж до мучеництва… Святі живуть між нами. Зрештою, якщо ходимо в Христовому світлі, ними можемо стати також і ми…