Речник Святого Престолу підсумовує шість років понтифікату
Giada Aquilino / Світлана Духович – Ватикан
Того вечора 13 березня 2013 року, вітаючи вірних, що перебували на площі святого Петра і тих, що слідкували за подією через ЗМІ, з центральної лоджії ватиканської базиліки Святіший Отець розпочав шлях, який він сам відразу назвав «шляхом братерства, любові й довіри». Про це він засвідчив вже через декілька місяців, 8 липня 2013 р., відвідуючи мігрантів на італійському острові Лампедуза. Як пізніше зазначив сам Папа, ця подорож не була заздалегідь запрограмована, просто він відчував своїм обов’язком туди вирушити. І до тепер це дбання про мігрантів залишилось незмінним. Про це розповідає на початку інтерв’ю для Vatican News речник Святого престолу Алессандро Джізотті:
Папа засвідчує, що мігранти – це люди, а не цифри. І він так чинить, бо його увага постійно звернена на них, а, натомість, медіа часто цікавляться мігрантами тільки тоді, коли виникає серйозна криза, коли тоне судно з мігрантами, чи внаслідок війни виникає критична ситуація. Окрім своєї першої подорожі до Лампедузи, були й інші численні прояви співчуття Папи до мігрантів, також і під час апостольських подорожей, наприклад, під час відвідин табору біженців на острові Лесбосі. Це стосується також подорожі до Марокко, куди він вирушить через три тижні, де відвідає міграційний центр «Карітасу». Під час відвідин Болгарії та Північної Македонії Святіший Отець також матиме нагоду висловити солідарність з мігрантами, яких відвідає в таборі біженців.
Відкриття Святих Дверей в столиці Центральноафриканської Республіки Банґі у 2015 році, молитовна зустріч, присвячена національному примиренню в Колумбії 2017 року, та нагадування світові про страждання етнічної групи Рогінджа під час апостольської подорожі до Азії того ж року – все це вираження зусиль Папи Франциска, спрямованих на поширення миру в світі. Про це розповідає Алессандро Джізотті:
Своїми діями Папа Франциск насправді віддає шану святому, чиє ім’я він носить. Звичайно, шість років тому нас усіх здивувало ім’я «Франциск». Святий Франциск з Ассізі, – це людина миру, вбогий чоловік, що сподівався проти надії й завжди намагався встановити діалог. Про це свідчить його зустріч з єгипетським султаном Малеком Аль-Камілем, про яку згадували під час подорожі Святішого Отця до Об’єднаних Арабських Еміратів. Отож, таким чином він вшановує як ім’я святого, так і його місію: pontifex — латинською мовою означає «будівничий мостів». Іноді ми забуваємо про цей вимір, притаманний Вселенським Архиєреям. Як ми вже бачили багато разів, там, де існують стіни, Папа Франциск не тільки словами, а й на ділі пробиває ці цеглини для того, щоб будувати між ними мости. Я вважаю, що це постійною ознакою цього понтифікату, яку ми щодня бачимо.
Далі Виконуючий обов’язки Директора ватиканського прес-центру розповів про значення проповідей Святішого Отця, виголошених під час ранкової Святої Меси в каплиці «Дому Святої Марти».
На мою думку, вони є серцем цього понтифікату, бо там Папа зустрічає Божий люд у найважливішу мить для священика, єпископа: Папа є єпископом Римської дієцезії. Через зустріч з Євхаристією і з вірними народжуються ці проповіді, що є надзвичайним родовищем, бо в папських документах часто цитуються, або служать натхненням пропові «Дому Святої Марти». Я думаю, що, насправді, навіть після шести років, це є одним з найкращих нововведень. Це є, власне, серцем понтифікату.
Алессандро Джізотті розповів також про заанґажування Наступника святого Петра в справу міжрелігійного й міжконфесійного діалогу, про що свідчать його приязні стосунки з Великим Імамом Аль-Азгаром та з Константинопольським Патріархом Вартоломеєм.
Вже з перших кроків свого понтифікату Папа Франциск наголошував на «культурі зустрічі», насамперед, у контексті теми приязні. Наприклад, я з великим трепетом спостерігав за зустріччю Папи з Великим Імамом в Абу-Дабі: я бачив, як обидва виявляли взаємну приязнь, усвідомлюючи, що підписання спільної «Декларації про людське братерство» є пророчим і мужнім кроком, плоди якого ми, без сумніву, збираємо вже тепер, і збиратимемо також у майбутньому. Тому тема діалогу, безперечно, лежить на серці Святішому Отцеві. Мова не йде про діалог, що має визначену мету, а про діалог, що народжується із зустрічі, як це можна було спостерігати з Великим Імамом, та з багатьма іншими релігійними лідерами й не тільки з ними
Характерною ознакою цього Понтифікату, як зазначає речник Святого Престолу, є зусилля, спрямовані на захист неповнолітніх, чому була присвячена нещодавня зустріч президентів Єпископських Конференцій.
Ця зустріч була необхідною. Багато хто сумнівався в доцільності проведення такої зустрічі, але Папа проявив у цьому мужність і навіть, на мою думку, пророчу мужність, бо вперше – в контексті страшного скандального явища, що ставить під загрозу не тільки вірогідність, але й, деякою мірою, місію самої Церкви, – він вирішив зібрати всіх президентів Єпископських Конференцій. Отже, Папа дав зрозуміти, що на глобальну проблему потрібно дати глобальну відповідь. Потім, звичайно, важливою темою є конкретність і конкретні заходи.
В цьому контексті, на завершення зустрічі, присвяченої захисту неповнолітніх, оголошено про майбутнє оприлюднення Motu proprio, публікацію Вадемекуму Конгрегації віровчення та ряду інших документів, а також про створення груп експертів, які можуть допомогти Єпископським Конференціям діяти на захист неповнолітніх. Варто підкреслити, що, як ми бачили, основне для Святішого Отця – це навернення сердець, що починається від слухання жертв зловживань.
На завершення інтерв’ю Виконуючий обов’язки Директора ватиканського прес-центру Алессандро Джізотті поділився думками про те, що його найбільше вразило протягом шести років Понтифікату Папи Франциска.
Це його спокій. Очевидно, що ми переживаємо дуже делікатний період, і ні ми, ні Папа цього не приховуємо. Це стосується, власне, жахливого скандального явища зловживань. Але, незважаючи на це усвідомлення, Папа Франциск не втрачає внутрішнього спокою. І спостерігаючи за ним також під час його приватної молитви, можна побачити людину, що перебуває в мирі. Це мир, який, очевидно, не походить від світу, а від Бога. І також щодо мене: у важкі хвилини, бо моє призначення було зовсім несподіваним, в моменти дійсних щоденних труднощів, Папа мені особисто говорив: «Не дозволь, щоб прикрості тобою оволоділи. Будь спокійний». Він це говорить як батько, в батьківський спосіб, і дає мені силу й мужність для того, аби прямувати вперед, з духом надії, знаючи, що Святіший Отець переживає цей момент з великою силою й спокоєм та дарує їх також і нам.
About The Author
