Річниця вбивства отців-домініканців у Чорткові

Бо коли живемо для Господа живемо, і коли вмираємо для Господа вмираємо. І чи живемо, чи вмираємо ми Господні! (Рим. 14,8)

В ночі 2 липня 1941 року до монастиря отців-домініканців у Чорткові (Тернопільська обл.) було послано службу безпеки, які разом з військовими увійшли до чернечого дому. Отців Юстина Спирлака, Яцека Місюту, Анатоля Знаміровського і брата Андрія Бояковського витягнули з монастиря і вивезли до річки в Старому Чорткові на т.зв. Греблю, що називалася Берда. Там їх замордували, розстрілявши в потилицю. Не можна було б нічого довідатися про решту монахів, бо військо перекривало доступ до монастиря, а церква була зачинена. Все ж, молодому учневі, Казимиру Адамському, вдалося перебратися до церкви, а звідки до келій, що розміщувалися на партері. Там він побачив решту замордованих братів: Реґінальда Червонку і Мефодія Іваніщева, а також терціарія Йосифа Вінцентовича, а також о. Єроніма Льонґаву. Радянські служби безпеки одночасно з вбивствами сплюндрували церкву. Щоб затерти сліди злочину, військові 4 липня 1941 р. підпалили монастир.

Виконавцями вироку були місцеві євреї, що служили в НКВС, що підтверджують збереженні свідчення мешканців Чорткова (один з учасників злочину за часів Польської Народної Республіки після 1945 р. був генералом Польського Війська).

Дивитися джерело: . Ks. Z. Mazur, Męczeński klasztor dominikanów w Czortkowie, “Gazeta”, Toronto, nr 45 z 1992 r.

Історія, в сенсі людської тупості і безглуздості, любить часто повторюватися, і ми рідко вчимося від минулого, нехай отже Господь вбереже нас від подібних вчинків.

Якщо ненависть вже не вміщається в людських серцях вона обов’язково виходить назовні і несе знищення для всього, що зустрічається на шляху. Молімося за всіх нас, за заступництвом тих, котрі, проливши свою кров, перейшли поріг смерті і увійшли до життя, щоб весь егоїзм, що сидить в нас був знищений істиною Христового Хреста.