Римські Архиєреї Іван ХХІІІ та Іван Павло ІІ та міжхристиянський міжрелігійний діалог

Сьогодні ми звикли до повідомлень про різні зустрічі різного рівня у контексті екуменічного чи міжрелігійного діалогу. Але так було не завжди. В контексті приготування до канонізації блаженних Римських Єпископів Івана ХХІІІ та Івана Павла ІІ пригадаємо їхній вклад у цю важливу сферу, яка стосується свідчення віри.

Попереднього разу ми згадали про те, що Папа Іван ХХІІІ був першим Главою Католицької Церкви, який зустрівся із Главою Англіканської Церкви. Але найбільшою його заслугою в ділянці діалогу було скликання Другого Ватиканського Собору, який став поворотним моментом в питанні діалогу Католицької Церкви з іншими християнськими Церквами і церковними спільнотами, та з представниками інших релігій. Цим питанням присвячені деякі частини Догматичної Конституції про Церкву «Lumen Gentium» (пп. 15-16), та два окремі документи: Декрет «Unitatis redintegratio» про екуменічний діалог, та Декларація «Nostra Aetate» – про міжрелігійний.

Наступник блаженного Івана ХХІІІ – Папа Павло VI – впроваджував ці постанови у життя, але тогочасні зустрічі відбувалися лише, так би мовити, на «високому рівні», за участю єпископів та богословів. Блаженний Іван Павло ІІ залучив до цієї справи також вірних-мирян, заохочуючи місцеві Церкви та кожного охрещеного співпрацювати з нехристиянами та представниками інших конфесій у справах спільного добра, підтримуючи різні спільні ініціативи на теми миру, свободи, захисту людських прав, суспільної справедливості, боротьби з тероризмом, захисту навколишнього середовища.

Папа-слов’янин спонукав католиків ступати шляхом діалогу, подаючи приклад шляхом сміливих безпрецедентних жестів, як от молитва за мир в Ассісі 27 жовтня 1986 року, коли на батьківщині святого Франциска зібралися разом понад 70 провідників різних релігій з усіх кінців світу. «Єдиною є мета та однаковим – намір, але молитимемося відповідно до різних форм, шануючи інші релігійні традиції. І в цьому також вміщене послання: ми прагнемо показати світові, що щирий молитовний порив не спонукає до протистояння, ні, тим більше, до зневаги іншого, але, радше, до конструктивного діалогу, в якому кожен, не припускаючи жодним чином ні релятивізму, ні синкретизму, дедалі живіше усвідомлює обов’язок свідчення та звіщення», – зазначав він з цієї нагоди.

Блаженний Іван Павло ІІ здійснив багато жестів, важливих для діалогу між різними вірами. Серед них згадаємо візит до Університету Аль-Азгар в Єгипті, що є одним з найважливіших центрів ісламського богослов’я, молитва біля «Стіни плачу» в Єрусалимі та відвідини синагог, мечетей та інших нехристиянських місць культу, зустрічі з представниками різних релігій під час Апостольських подорожей та зустрічі у Ватикані з релігійними провідниками з усього світу.

Папа Іван Павло ІІ залишив важливий слід також на шляху екуменічного діалогу з протестантами, англіканцями та православними, а його бачення діалогу між християнами підсумоване енцикліці «Ut unum sint», яка побачила світ 25 травня 1995 року та є 22-гою з черги, яка вийшла з-під його пера. У цьому документі екуменічний шлях представлено, як шлях «навернення серця», душею якого є молитва. Справжній діалог, як читаємо, «має характер спільного шукання істини, особливо, щодо Церкви». Він народжується з молитви, яка також є його плодом. Єдність, яку можливо осягнути лише за умови «спільного прийняття цілісності змісту об’явленої віри», вже існує, як Христовий дар Своїй Церкві, а завданням екуменічних зусиль є по-богословському виразити цю єдність, використовуючи відповідні церковні форми в законних відмінностях.

Текст із сторінки http://uk.radiovaticana.va