Різдвяне послання Владики Димитрія (Григорака), ЧСВВ – Єпарха Бучацького УГКЦ

Всесвітлішим і високопреподобним отцям, преподобним монахам і монахиням, дорогим братам і сестрам.

Надіятися буду на Господа,
і Він спасе мене. Бо з нами Бог.
(Стихири Великого Повечір’я).

Христос Рождається!

Різдво Христове глибоко увійшло в культуру і традицію багатьох народів світу, в тому числі і нашого, українського народу. Важко уявити собі наше життя без радісних різдвяних свят, без святвечора, веселих колядок, смачної куті та вертепів. Різдво збагатило нашу культуру і збагачує кожного з нас не лише естетично, але має велике значення для нашого духовного життя. Адже головною причиною різдвяних святкувань є прихід у світ Сина Божого. І саме це духовне підґрунтя є основою різдвяних свят. Традиція нашої культури покликана не заслоняти собою, а підкреслювати і звертати всю нашу увагу на центральну особу Різдва – на немовлятко Ісуса. Саме це немовля і є центром всіх Різдвяних дійств і причиною нашої радості. Слова наших колядок спонукають нас не тільки до веселощів, але й до призадуми над величчю і таїнством Різдва Христового: «Бог предвічний народився». Безмежний і всемогутній Бог прийшов у світ людей як людина. Син Божий, в якого віруємо як у «Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, родженого, несотвореного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося» (Символ віри), сьогодні лежить у яслах в убогому вертепі як немовлятко.

Перші слова Євангелія від Івана наголошують на Божественній природі Сина Божого як одного з Тройці. «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог…» (Ів. 1, 1). Саме цей уривок Євангелія читається на Різдво в латинській традиції, яка підкреслює Божество Божого дитятка. «Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без Нього» (Ів. 1, 3). Задумаймося над цим невимовним таїнством – Бог, який створив весь видимий і невидимий світ, все, що існує, всю Вселенну, мільйони галактик, мільярди зір і планет, які містяться в безмежних просторах Вселенної, розмірів якої людина не може збагнути, став людиною. Всемогутній Творець безмежного Всесвіту і людини, прийшов до нас як немовля, народившись від Приснодіви Марії – Своєї матері. В цьому немовляті в яслах нерозривно і навіки з’єдналися дві природи – Божа і людська. Він – воістину Бог і воістину людина. Наша східньохристиянська традиція наголошує також і на людській природі нашого Господа, на що вказує родовід Ісуса Христа, який читається в неділю перед Різдвом в Євангелії від Матея. І Сам Господь нераз називає Себе Сином людським, підкреслюючи і наголошуючи на Своє людське походження.

Так, Він у всьому такий, як ми, крім гріха. Бог прийшов – став людиною, одним з нас. Прийшов, щоб визволити нас з неволі зла, дати нам нове і справжнє життя та врятувати для щасливої вічності. Він став людиною, щоб показати, що кожна людина і все людство можуть звільнитися від кайданів і рабства зла і гріха, та стати вільними людьми, якщо будуть іти за Ним і разом з Ним. Він як людина взяв на себе і переніс всі наші немочі і болі, а також переміг всі спокуси і підступи лукавого. Переміг як людина. Він перший проклав і пройшов шляхом перемоги і закликає кожного з нас піти за Ним, щоб теж стати переможцями. Першими людьми, хто пішов по цій дорозі з Ним, були батьки: його матір Пречиста Діва Марія і опікун св. Йосиф. Їм довелося пережити немало тривожних і небезпечних ситуацій, адже Божий Син прийшов у несприятливі і навіть ворожі обставини.

Бог зволив стати людиною у сім’ї (як і кожна людина), чим підкреслив значення і велич родини як фундаментальної і базової людської спільноти, яка є основою будь-якого суспільства, а також і Церкви. Сім’я – найважливіша спільнота в житті кожного з нас. Бо саме в сім’ї людина появляється на світ, отримуючи дар життя, який дає Бог через батьків. І саме в сім’ї вона отримує другий найважливіший дар після дару життя – дар віри, без якого життя людини втрачає свій справжній сенс і може бути змарноване. Саме тільки через віру в Бога людина може пізнати правду і віднайти справжню мету і сенс свого життя та ввійти в спілкування з Богом. Тому найперший і священний обов’язок батьків – навчити дитину вірити в Бога і жити згідно віри. Саме в сім’ї найповніше реалізується зв’язок з Господом, який стає учасником родини через святу Таїну Подружжя.

Значення батька і матері, які покликані вести дитину дорогою віри, є для виховання дитини незамінне. Ісус не мав земного батька, бо, як навчає Символ віри, «… воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком». Але незаміниму роль батька взяв на себе св. Йосиф – обручник Пречистої Діви. На нього Боже Провидіння поклало обов’язок захисника, голови і провідника Пресвятої родини. Саме йому, як главі сім’ї, Бог посилає у сні ангела, який попереджає про небезпеку для дитятка Ісуса і дає пораду: «Устань, візьми дитятко і Його матір, і втікай у Єгипет, і перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме дитя, щоб Його вбити» (Мт. 2, 13). Свою функцію захисника і провідника родини св. Йосиф успішно виконав завдяки глибокій особистій вірі в Бога. Не раз у вирішальних хвилинах, коли розум відмовлявся приймати надприродні речі і сіяв сумніви у його серці, св. Йосиф вибирав віру, що було рятівним для його сім’ї. Роль св. Йосифа як глави Пресвятої родини у певних моментах була ключовою і вирішальною в історії Спасіння. «І от, коли він це задумав, ангел Господній з’явився йому уві сні й мовив: «Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. Вона породить сина, і ти даси йому ім’я Ісус,…»» (Мт. 1, 20-21). Він з честю виконав свій обов’язок батька: завдяки його вірі, мужності й рішучості життя Божого дитятка було врятоване. В сім’ї прийшов Божий Син на світ, і сім’я захистила і зберегла Його життя. Мале немовля давало батькам силу вірити, бо дорога з Ісусом – це в першу чергу дорога віри. Неможливо йти за Ним без віри в Нього. Для тих, хто вірує, труднощі та небезпеки не є перешкодою, а нагодою і можливістю поглиблювати свою віру. Бо саме в труднощах і у «безвихідних» обставинах ми гаряче і щиро шукаємо Бога і стаємо ближче до Нього. Через труднощі, якщо ми сприймаємо їх з вірою в Божу присутність, Бог наближає нас до Себе. В міру зростання нашого духовного життя, Бог все більше і більше заохочує нас жити вірою в Нього. Бо без поглиблення віри людина не здатна чути і розуміти Бога, а отже, і виконувати Його волю, яка полягає в тому, щоб людина була щасливою. Не випадково Господь , коли посилав апостолів на проповідь, наказував їм не брати нічого з того, що звичайно беруть люди, коли вирушають в дорогу. «Він до них промовив: «Нічого не беріть у дорогу: ні палиці, ні торби, ні хліба, ні грошей, та й дві одежі не майте.»» (Лк. 9, 3). Господь спонукав своїх учнів жити вірою в Нього. Власним прикладом вчив їх не боятися труднощів. Бо саме в труднощах загартовується віра. Труднощі – не перешкода, а нагода стати сильнішим у вірі і наблизитися до Господа. Загартована в труднощах віра стала для апостолів опорою в пізніших набагато серйозніших випробуваннях, які чекали на них та їхнього Вчителя, а потім дала їм силу проповідувати Добру Новину по всьому світі.

Святкуємо цьогорічне Різдво в несприятливих обставинах неоголошеної війни на Сході та різних внутрішніх, поки що до кінця не вирішених, проблем. Ми ще не можемо похвалитися миром і добробутом в нашому українському домі. Тому просимо Ісуса прийти в наші серця і принести нам Свій мир і зміцнити віру в Його присутність сьогодні з нами. Він не допустить, щоб труднощі ослабили нашого духа озлобленням, наріканнями, ненавистю і розчаруванням, але ще більше зміцнить нашу віру і згуртує нас навколо Себе. Принесімо Ісусові в дар нашу вірність Йому в цих нелегких обставинах. Звеселімо Боже дитятко братньою любов’ю, мудрістю, єдністю, безкомпромісністю до зла в нашому домі. Нехай радіє Ісус, а недруги нехай не мають нагоди тішитися незгодою між нами. Нехай наша велика українська християнська родина буде славою і радістю нашого Господа.

Вітаю з Різдвом Христовим найперше наших мужніх воїнів, які, не дивлячись ні на що, захищають нас від агресора. Їм найщиріші вітання і низький поклін. Нехай Вифлеємська зоря зігріє їхні серця різдвяною радістю і принесе перемогу та мир.

Всім вірним і духовенству нашої єпархії бажаю довгоочікуваного Божого миру на нашій землі, злагоди, щастя, добробуту та життя у вірі для наших родин, різдвяної радості та святкового настрою. Нехай труднощі не ослабляють, а ще більше зміцнюють нас.

Христос Рождається! Славімо Його!

† Димитрій Григорак, ЧСВВ
Єпарх Бучацький