Роберто де Маттеї: в оцінці понтифікату Лева XIV необхідна терпеливість

Нині не час впадати у розчарування через те, що Папа Лев XIV не став швидким і категоричним чином протидіяти кризі Католицької Церкви.

Про це, оцінюючи перші сто днів понтифікату нового Папи, пише Роберто де Маттеї.

На початку статті де Маттеї коротко окреслює наслідки зайняття папського престолу Хорхе Бергольо: «Понтифікат Папи Франциска був об’єктивно руйнівним не стільки через перемоги прогресивізму, який не досяг жодної зі своїх найрадикальніших цілей, скільки через плутанину, яку він викликав у всьому католицькому світі, включаючи розбіжності, які він спровокував у традиціоналістських колах, підштовхуючи декого до позицій, що відкидають першість Петра. Тому процес самознищення Церкви просунувся, і справедливо замислитися, чи зупинить його Лев XIV, хоча ще зарано давати остаточну відповідь на це питання».

Автор зазначає, що консервативні та традиціоналістські критики Лева XIV закидають йому, що за перші сто днів свого перебування на посаді він понад сімдесят разів посилався на Папу Франциска, представляючи його як орієнтир. Вони також наголошують, що Папа Лев не відкинув, повністю чи частково, шкідливі документи, такі як «Amoris laetitia» та «Traditionis custodes», а також що його заяви свідчать про намір продовжувати синодальний шлях. Крім того, вони закидають, що в деяких промовах Папа висловлювався неоднозначною мовою, типовою для прогресивізму, а також затвердив на своїх посадах усіх керівників дикастерій та інших ватиканських структур, починаючи з кардинала Пароліна.

Водночас де Маттеї пише, що Лев XIV після свого обрання справляв враження пастиря, який усвідомлює, що його місія не має іншої основи крім Христа. Девіз Папи « In Illo uno unum» («В тому Одному [Христі] ми єдині») наводить на думку, що Лев переконаний, що критерієм для нього має бути не новаторство та мирський успіх, а вірність євангельському вченню. «Посилання на Христа, а, отже, і на надприродну природу Церкви, здається, є постійною рисою перших трьох місяців його понтифікату. Більше того, поза цим наріжним каменем немає можливості реалізувати програму Лева XIV, яка, як він неодноразово повторював, полягає у відновленні єдності та миру в Церкві та світі, саме там, де понтифікат Папи Франциска зазнав невдачі», – пише автор.

Італійський інтелектуал закликав своїх читачів не бути занадто нетерплячими в оцінці Лева XIV. «Легко вказувати Папі, що він має зробити, або навіть вимагати від нього зробити це швидко, не перебуваючи на його місці та не несучи відповідальності за це». Роберто де Маттеї наводить приклади кількох благочестивих Пап, які чинили спротив підривним силам, але це не відбувалося якось миттєво. Так, св. Пій X чекав чотири роки, перш ніж засудити модернізм. Пій IX став антилібералом лише через три роки після свого обрання, після грубого пробудження, спричиненого революційним вибухом 1848 року. Пій XII, відзначаючись лагідністю і схильністю до переговорів, був приголомшений Другою світовою війною і мусив чекати кілька років, перш ніж оприлюднити свої великі енцикліки «Mystici Corporis» (1943), «Mediator Dei» (1947), «Humani Generis» (1950) та «Ad Coeli Reginam» (1954).

Роберто де Маттеї підсумовує: «Чеснота розсудливості, як природна, так і надприродна, може суперечити коротким термінам реалізації проекту, а зовнішні події, такі як війни, що маячать сьогодні на горизонті, можуть її порушити. Тому не потрібно бути нетерплячим, будучи, натомість, пильним і покладаючи всю надію лише на Бога та молячись за Папу та Церкву в цю темну годину історії».

Джерело: Політична Теологія