Росія, як смердючий Лазар (“Rzeczpospolita”, Польща)

25 грудня у віці 80 років помер отець Гліб Якунін – російський православний священик, в радянські роки – дисидент, якого переслідували за діяльність на захист віруючих.

Він був євреєм, у дорослому віці перейшов в християнство. Вивчав біологію, грав на саксофоні джаз, але в підсумку, на початку 60-х, був висвячений на священика. У Якуніна, який провів у таборах в сумі сім років, проблеми були не тільки з державною владою. У першу чергу він викликав невдоволення свого вищого начальства з Російської православної церкви Московського патріархату. Воно не хотіло жодних конфліктів з комуністичною державою, а крім того в його рядах було чимало співробітників КДБ, що ставало для церковних структур особливим вантажем. Тому, коли радянський режим впав, Якунін вимагав провести люстрацію духовенства. Як ми знаємо, безрезультатно.

За свою непохитну позицію він двічі позбавлявся сану, вдруге, уже в 90-х, це закінчилося переходом священика в невизнану РПЦ Українську православну церкву Київського патріархату, а потім в неканонічну Російську катакомбну церкву.

У своїх виступах і публікаціях Якунін звертав увагу на важливу річ: з одного боку, СРСР був імперією державного атеїзму, що переслідує всі релігійні вірування, в тому числі і особливо православ’я, але з іншого, під час Другої світової війни Сталін прийшов до висновку, що він може використовувати Церкву, як силу для консолідації росіян перед обличчям німецьких загарбників. І такий інструментальний підхід використовували пізніше, вже в мирні часи, всі радянські лідери.

Такий стан речей не залишився в минулому. Зараз православні, зрозуміло, мають в Росії свободу віросповідання, однак, можна задуматися над тим, якою була б позиція вищих церковних єрархів у російському суспільному житті, якби вони критикували політику Володимира Путіна і використання
ним релігії в пропагандистських цілях. У російській політичній традиції вівтар підпорядкований трону (в цьому плані Росія нагадує протестантські країни). Бичувати царя – це прерогатива максимум юродивих, але хто буде сприймати безумців (навіть божих) всерйоз?

Наприкінці свого життя Якунін порівнював Росію з Лазарем, що розкладається в гробі, якого воскресив Ісус. Говорячи про це, священик наголошував, що його батьківщина розкладається головним чином від власних гріхів, проте він вірив, що може статися диво: що Бог може її перетворити й позбавити від них. Слухаючи ці слова, я відчував, що їх вимовляє пророк. Однак дуже складно бути пророком у своїй вітчизні.

Filip Memches