Розділена радість Різдва. «Фронтовий вертеп» вирушив на схід

В неділю 4 січня з Івано-Франківська до українських вояків в зону АТО вирушив «Фронтовий вертеп-2015». Щоб розділити з нашими військовими смак куті й святковий настрій Різдва, радісну вістку колядок, передати їм від наших краян теплі подарунки, листи дітей та відеозвернення. Більшість дійових осіб вертепу —семінаристи Івано-Франківської духовної семінарії ім. свщмч. Йосафата, УГКЦ. За вояків, щасливу подорож учасників й волонтерів вертепу, їхні родини митрополит Володимир та його помічник владика Йосафат зі священством відслужили молебень. Зауважимо, що ініціатор, координатор і добрий «Ангел» вертепу ямничанка Христина Романько лишень декілька днів тому зустрічала свого чоловіка Дмитра — українського воїна, що чотири місяці провів в зоні АТО і в скорому часі знову туди повернеться. Тепер уже він чекатиме на дружину…

Ідея вертепу виникла в пані Христини ще на початку жовтня. А війна на сході нашої держави наштовхнула її маму Валентину Юрків до осучаснення сценарію вертепу. В цьому модерному прочитанні двохтисячолітня історія про народження Ісуса Христа тісно переплилася з минулорічними подіями в Україні. Поряд із традиційними християнськими героями у вертепі присутні «бійці зони АТО», до антигероїв додали «Зеленого чоловічка», а демонічну роль царя Ірода відповідно до своїх кривавих заслуг отримав президент Росії Путін. У театралізованому дійстві звучать українські старовинні колядки та патріотичні пісні. Допомагав учасникам вертепу реалізувати цей сценічний задум головний режисер Івано-Франківського драмтеатру Ростислав Держипільський.

Добрий «Ангел» вертепу

Ми зустрілися з Христиною в штабі «Фронтового вертепу» і місці збору допомоги, який розміщений на Північному бульварі, 1 в Івано-Франківську напередодні поїздки. В помешканні кипить робота: мама Христини, о. Руслан Пяста, семінарист Ігор Клюба та інші волонтери сортують теплий одяг і продукти харчування.

Розпитую Христину про виникнення вертепу, хто підтримав матеріально і духовно.

— «Ідея вертепу як і формат допомоги для наших вояків виник на початку жовтня. Поряд з репетиціями вертепу, в соціальних мережах «в Контакті» (http://vk.com/front_vertep_2015) й на фейсбуці ми відкрили сторінки й закликали прикарпатців взяти посильну участь в допомозі воякам в зоні АТО. Першими відгукнулися і суттєво нас підтримали односельчани з Ямниці: сільрада в особі її голови Івана Ковальчука виділила 75 тис. грн. на вертеп, Роман Ткач з родиною — 9500 грн. Окрім цих коштів, ще вносили пожертви й інші небайдужі люди 55 тис., так само й «Фронтовий вертеп» заколядував на католицьке Різдво — близько 25 тисяч гривень. Не відставали й інші краяни: Іван Шкатуляк зварив зі старих автодисків міні-пічки, дівчата-провізори передали вологі серветки, джгути і медикаменти, хто плів теплі шарфи й шкарпетки, хто приніс термобілизну й військовий одяг. Як і інші наші земляки та краяни, хто коштом, хто добрим словом, хто продуктами харчування спричинилися до того, що ми повеземо нашим воякам близько трьох тисяч осібних змістовних подарунків. Особливо хочу відзначити наших семінаристів на чолі з нашим капеланом о. Русланом П’ястою й наших дівчат Кукурудз Наталію («Віншувальниця») і Когуч Маряну («Українка»), які збирали допомогу від самих початків по своїх селах, громадах, школах, організаціях, підприємствах. Я також радію, що в особі мами знайшла однодумця й помічника, не знаю як би без неї впоралася. Були й містичні моменти — пані Марія Литвинишин від доньки Валентини та її приятеля Клавдіо з Риму передала 150 освячених у Ватикані вервиць. А загалом, щодо подібних духовних подарунків, то ми сформували близько 3000 пакунків, в яких молитовник, вервичка й образок. Всім добрим людям — велике спасибі і доземний уклін.

— Що можете розповісти за час підготовки вертепу про набутий досвід?

— Мій особистий досвід допомоги нашим воякам в зону АТО, можна поділити на два періоди. Перший, до того часу, коли мій чоловік пішов на війну, і другий — після того. Як на мене, лише коли близька тобі людина знаходиться в місцях де Бог кулі носить, приходить глибше розуміння співчуття й виникає нагальна потреба бодай чимось допомогти цим людям, які готові пожертвувати за тебе життям. Моє прохання до всіх небайдужих: якщо зможете, обмежте себе в корпоративах і гучних забавах на період Різдвяних свят, а зекономлений гріш і вивільнений час стане вашою офірою добрих справ, якими допоможете тим, хто їх сьогодні потребує можливо більше, ніж ми з вами.

Семінарійний вимір вертепу

З числа учасників вертепу 12 чоловік — семінаристи. Усіх вирізняє високий рівень духовної формації й громадянської зрілості та патріотизму. Розповідає Ігор Черніховський (5 курс): «Під час занять в семінарії до нас завітав отець Руслан П’яста і повідомив, що організовують фронтовий вертеп який поїде до наших вояків в зону АТО. Хто хоче пожертвувати своїм різдвяним часом, той може приєднатися. Це не було так, що нас призначували чи за спонукою ректора, або інших. Абсолютно добровільно зголосилося 12 добровольців: з третього курсу — Володимир Ребега і Назар Шпак; з п’ятого курсу — Степан Витвицький, Ігор Клюба, Юрій Ковальчук, Андрій Овчар, Степан Рудницький і я; з 6 курсу — Юрій Пасічник, Ярослав Семів, Юрійчук Віталій, Славський Тарас.

За цей час виник дружній колектив, один одному допомагаємо, зібралися відповідальні хлопці. Всі розуміємо наскільки це відповідально і знаємо, що можуть бути різні непередбачені випадки. Це свого роду випробування. Ми розуміємо, що дорога не близька, а поїздка в зону АТО — це не легка прогулянка. Знаємо, куди їдемо і на що зголосилися. Але знаємо також, що нашим хлопцям на фронті набагато важче, і, моя особиста мета — хочеться розділити з вояками радість різдвяного свята. Щоби в такий спосіб вони відчули себе частинкою великої християнської родини України. Сьогодні я був в школі в Лисовичах неподалік Моршина й попросив учнів написати листи. В них основна думка: «ви наші герої, ви нам потрібні, ви наша надія, ми вас чекаємо, повертайтесь з перемогою, повертайтесь живі». А Моршинська школа-ліцей №15 як і Моршинська школа мистецтв передала воякам багато листів і малюнків.

Продовжує розповідати Назар Шпак (3-й курс): «Вразило те, з яким пошанівком в Монастириську зносили люди на кутю горіхи, пшеницю, ізюм, теплі речі солдатам. Але особливо зворушило мене як маленькі діти дитячого садочку с. Гончарівка зробили своїми руками ангелів з паперу, як і їх відеозвернення…»

Головна роль у вертепі — «Путіна» — дісталася Андрієві Овчару: «Я неодноразово брав участь у вертепах, але коли мені запропонували роль Путіна — пережив легкий шок. Бо знаю, що реакція усіх наших людей на цей персонаж дуже негативна, а негативні емоції глядачів відчуваєш гостріше і не так добре тобі від них, як від позитивних. Мені трохи попустило, коли дізнався що буду грати в масці його лиця. Ну думаю, хоч не дістану коштуром від старенької бабці (сміється).

У всіх колективах, куди ми навідувалися з вертепом, спершу моя присутність викликає вибух сміху. Але згодом, коли розгортається дійство вертепу, канва якого побудована на сучасній війні Росії проти України, тоді зовсім по-іншому сприймають люди. Так мовби перед нами відкривається реальна картина подій в нашій державі. У вертепі Путін виступає уособленням зла, і роздає своїм помічникам «Чортові» й «Зеленому чоловічкові» розпорядження. За путінськими наказами беруть в полон людей, а хто не погоджується — тих карають смертю. Особливо це відчувається, коли я, тобто «Путін», звертаюся до своєї правої руки, «Чорта»: «градами накрию, танками урию», або «Мій народ — мої закони, треба ввести заборони, розігнати, посадити, хто не слухається — вбити», або «Мені все одно: хочеш — бомби, хочеш — вирізання всіх немовлят, хочеш — винищення народу, хочеш — Новоросію, — все тобі дам!». Незабутнє враження!».

З молитвою — в добру дорогу

Вечором, минулої неділі в приміщенні богословського університету митрополит Володимир, його помічник владика Йосафат, священство Комісії охорони здоров’я Івано-Франківської архієпархії з її керівником о. Русланом П’ястою — капеланом вертепу, за присутності батьків і друзів благодійників і волонтерів відслужили молебень до Найсвятішого Серця Ісуса Христа за щасливу подорож учасників вертепу і волонтерів. Всі присутні відчувають піднесену урочистість моменту — за коротку мить вертеп вирушає в дорогу. Митрополит Володимир у проповіді дякує присутнім семінаристам за їхню жертву й виголошує батьківські слова короткої настанови: «Ми молилися за наших вояків, за вашу щасливу подорож, за ваше бажання розділити радість народження Господа нашого Ісуса Христа з нашими братами. Пам’ятайте за важливість вашої місії. Ваші вчинки, слова, поведінка нехай відповідають тому покликанню, яке ви отримали від Церкви й всього нашого народу, щоби ви з честю й з християнською любов’ю гідно її виконали. Залишіть по собі добрий спогад в серцях людей, з якими зустрінетесь. Я вірю, що Господь допоможе українському народові вистояти в цих важких часах і випробуваннях й збудувати велику незалежну нашу Батьківщину Україну. Нехай Всемилостивий Господь в тому вам благословить!» А владика Йосафат побажав учасникам вертепу мирної подорожі: «щоби були бережені Небесним воїнством і нічого не боялись».

Короткі обійми родичів, дружні потиски рук друзів і приятелів, отець Руслан цілує свою малу донечку Іринку, учасники вертепу сідають в автобус. По хвилі з автобусу виходить Христина Романько й починає співати Гімн України, який підхоплюють і учасники й проводжаючі. Вигуки «Слава Україні!», «Героям Слава!», останні помахи рук проводили автобус з учасниками фронтового вертепу, які вирушили на схід України, щоб поділитись радістю Різдва.

Роман ІВАСІВ