Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм

Середа дванадцятого тижня — Мр. 1, 23-28

«Що нам, та й тобі, Ісусе Назарянине? Прийшов єси нас погубити!»

У цьому епізоді не можемо зауважити, що Христос хоче оздоровити цього чоловіка, не бачимо навіть, що Христос зацікавлюється ним. Тут є зворотній ефект: цей опанований нечистим духом сам дає про себе знати у присутності Христа. На цей епізод важливо подивитись, коли ми говоримо про євангелізацію, про катехизацію. У даному випадку Христос не голосив словами Доброї Новини – Євангеліє, але Він сам Своєю особою являв іі.

Так само було зі святими, де вони з’являлися в Церкві, чи це були папи чи патріархи, єпископи, священики, монахи, миряни всюди вони «реформували Церкву», саме своім святим житям. Вони не щось особливо змінювали, але давали Богові діяти через себе.

Тому дуже важливо пам’ятати ці слова отців, які кажуть: «Здобудь мир і навколо тисячі спасуться, спасайся і навколо тебе тисячі спасуться». Найперше змінюючи себе, перемінюючи себе, стоячи близько Бога і даючи Богові перебувати в нас. Тоді вже сам Бог діє через нас.

Так само подібно як радіоактивний метал, який має в собі радіацію і випромінює її сам по собі, так і ми, коли посідаємо Бога, просто Його випромінюємо, промовляємо не тільки своїми словами, але й “передаємо” його спеціально нічого здавалось не роблячи.

Тому в Церкві завжди було і є важливим особисте навернення, особисте пізнання Христа. Тоді наше життя буде найкращим свідченням про Бога, найкращою місією, найкращою євангелізацією.

+Венедикт