Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм

Вівторок сімнадцятого тижня — Мр.11,11–23

«Хіба не написано: Дім мій домом молитви назоветься для усіх народів?»

Людина, якою б вона не була, – чи ходить до храму частіше, чи вкрай рідко – відчуває і усвідомлює собі, коли робить недобрі вчинки. Просто дехто, якщо не має глибшого духовного життя, знаходить собі оправдання, чому саме так поступає. Якщо людина усвідомлює, що є гріхом і що так не можна чинити, то вона свідома того, що вона не є покликана до життя в гріху.

Кожен з нас, напевне, досвідчував це на собі: від доброго і безкорисливого вчинку відчуваєш радість, мир, задоволення, а зробиш гріх, зло – це мучить, не дає спокою, гризе зсередини. Це ще раз нам показує, що людина є покликана до життя з Богом в святості. Блаженний Августин казав: «Серце моє не зазнає спокою, аж поки не пізнає тебе, Боже!»

І кожна людина спрагла цього життя з Богом. Тому завжди маємо вдивлятися в своє нутро, в своє серце, що там є? Чи там є місце для Бога? Для гарних, побожних думок?

Мусимо розуміти, що наше серце, наша душа – це храм Духа Святого, дім молитви, де має перебувати Бог. Відтак – усе, що є зле, викорінювати з свого серця, а все, що добре – плекати.

+Венедикт