Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок м’ясопусного тижня

Євангеліє

Мр. 14, 10–42

«Чувайте ж, моліться, щоб не ввійти в спокусу»

Коли йдеться про спокуси, то бачимо, що наша людська природа дуже крихітна і тендітна. Нерідко можемо злякатися того, як за якихось обставин дуже різні бажання, думки, стремління зроджуються в нас, про які ми ніколи б навіть не думали, не сподівались, що щось таке могло бути в нас присутнє. Людина зі своєї гріховної природи здатна на великі гріхи та падіння. Пригадаймо собі німецькі концтабори, радянські ГУЛАГи, не так далекі від нас. У тих же концтаборах, крім людей, які робили нелюдські вчинки, були люди великої святості, великої праведності, стільки великих святих, прославлених в нашій Церкві.

Отже, можемо дійти до висновку, що є ситуації, в яких можна і досягти святості, і зробити великий гріх, все залежить від того, чи будемо чувати і молитися, щоб не впасти в спокусу, чи піддамося спокусі і згрішимо. Ситуація, сама по собі, не зробить нас ні святими, ні грішними, у ній лише можемо виявити, що в нас переважає: велич Божої дитини чи невідкуплена гріховність.

Мусимо пам’ятати, що як крок до святості починається з малого зусилля, так і шлях до великого падіння починається з малого вчинку. Тому завжди чуваймо в малому, і будемо великі у великому!

Апостол

1 Ів. 3, 11–20

«Не любімо словом, ані язиком, лише – ділом і правдою»

У міру того, як ми живемо в суспільстві, ми навчаємось певних суспільних норм, правил, етикету, поведінки. Але часто бачимо, що це не є правдою нашого життя, що це не є основою нашого життя. Бо якась трудна ситуація показує, що ми не можемо заховати мир, любов, доброзичливість, привітність, базуючись на цих правилах.

Все зовнішнє і завчене, можливо, якийсь час буде нам допомагати, але якщо така поведінка не є нашим нутром, то настане ситуація, коли ні правила етикету, ні добре виховання не стримають нас від того, щоб виявити справжніх себе.

Тому Господь вказує нам, щоб наше життя не було лише зовнішнім, тобто не на словах, а на ділі. Щоби в будь-яких життєвих обставинах, чи нам хтось робить прикро чи добре, чи нас любить чи не любить, чи нам близький чи далекий, щоб ми кожній людині чинили добро, кожну людину любили, кожному прагнули допомогти. Бо за нашими вчинками, за нашим життям показується якою є наша віра, якими є наші стосунки з Богом.

+Венедикт