Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок 3-го тижня після Воскресіння

Йо. 4, 46–54: «І увірував сам та й увесь дім його»

Євангеліє розповідає нам, як до Ісуса Христа приходить царський урядовець просити про зцілення свого сина. Його син був не просто хворий, а вже мав вмирати. І бачимо, що Господь відсилає його додому, стверджуючи, що його син живий-здоровий. Цей чоловік, повертаючись у свій дім, дійсно бачить зцілення свого сина. Бачимо, що його довір’я до Ісуса, як і кожного, хто покладає свої надії на Нього, було виправданим.

Кожен із нас отримує якісь Божі знаки в нашому житті, зцілення, очевидну Божу допомогу. Бог постійно діє в нашому житті. І це дуже важливо для нас, коли ми бачимо цю дію Божу, зростати у вірі. Бо, як каже Євангеліє, «вони увірували в Нього». Бог посилає нам ті чи інші знаки для того, щоб ми зростали у вірі. Однак часто часто, коли Бог вислуховує наші молитви, ми швидко забуваємо.

Бог дає нам знаки, зцілення, мудрість у складних ситуаціях, вирішення наших проблем, щоб ми зростали у вірі.

Ді. 6, 8–7, 5, 47–60

«Вони ж закричали голосом великим і, затуливши вуха свої, кинулись на нього разом»

В цьому місці згадуємо первомученика Стефана, якого схопили за те, що він проповідував слово Боже. Бачимо, що його проповідь була натхненна Святим Духом – він споглядає Господа і свідчить про це людям, але ті не хочуть чути: «затуливши вуха, кинулись на нього». Звучить страшно!

Однак і в нашому житті часто буває щось подібне. Тоді коли обставини промовляють про щось, вказують на те, що нам треба слухати і прийняти, коли хтось говорить щось важливе для нас. Однак дуже часто ми затуляємо вуха, не хочемо слухати, не хочемо змінюватись, не хочемо каятись. Намагаймося щораз більше зауважувати присутність Божу в нашому житті і чути Господа, який повсякчас промовляє через людей, через обставини, через кожну події, і наближатися до Нього!

+Венедикт