Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок 6 тижня після П’ятдесятниці

Мт. 13, 24–30: «Щоб, виполюючи кукіль, ви часом не повиривали разом з ним пшениці. Лишіть, нехай росте до жнив одне й друге разом».

Часто в нашому житті ми можемо бути невдоволені, мати різні бажання, наміри, які не можемо втілити. Однак, ми більше чи менше свідомі того, що усі ті ситуації, які маємо, послані нам Господом. Звичайно, можемо мати претензії до людей, котрих зустрічаємо на своїй дорозі, до хворіб які маємо, до труднощів у праці, і дуже часто є бажання щось змінити.

Часто ми сподіваємось, що відбудуться якісь зміни, що нам стане жити тоді легко і просто. Але саме Бог дає нам обставини нашого життя, тих чи інших людей, тому стараймося прийняти все це як дар від Господа. Бо саме через все те, що сьогодні Євангеліє називає кукілем, входить в історію нашого життя все це потрібне для нашого спасіння,. Можливо, ми багато не розуміємо, не бачимо в цьому логіки, але Господь допускає це, бо часто саме через це ми перемінюємось і освячуємось. Вміймо прийняти наше життя і цілковити все і всіх, що Бог в наше життя дав і послав.

1 Кор. 1, 1–9 «Я завжди дякую моєму Богові заради вас»

Напевно, небагато є осіб, які вміють дякувати, які навчилися це робити з серця. Бо часто, коли дякуємо, робимо це формально. Задумаймось, чи достатньо ми відчуваємо вдячність до батьків, за те, що вони для нас зробили, вдячність до друзів, знайомих, для всіх людей, які трапились нам на життєвій дорозі.

Бачимо, апостол дякує коринтянам за те, що вони були відкриті на Бога, за те, що Бог міг діяти в них, за те, що вони були готові жити за Божими заповідями і чинити Божу волю. Тобто дякує, що через них прославляється Боже Царство на землі. Так і ми: за все, що веде нас до Бога, прославляє Його на землі, вміймо дякувати людям і головне – Богові!

+Венедикт