Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Неділя 7-ма після П’ятдесятниці

Мт. 9, 27–35: «Слідом за ним пустилися два сліпці й кричали: “Помилуй нас, сину Давидів!”»

Можемо собі уявити ситуацію, в якій натовп так обступив Христа, що до Нього годі було доступитися. А тут два сліпці, які голосно кричали, бо хотіли докричатися до Господа, просячи Його про зцілення і про помилування. І саме через їхній крик Ісус зцілив їх.

Цей уривок дуже важливий для нас. Ми щось у Господа попросимо, помолимось, і коли відразу не отримуємо, то відступаємо. Є в нас якась проблема, ми сказали Богові, промовили молитву, пішли до церкви чи прочитали псалом і далі замість бути витривалим в своєму проханні зупиняємось.

На прикладі цих сліпців можемо побачити їхню настирливість, наполегливість, впертість в своєму проханні. Часто Бог нам щось не дає відразу, щоб ми самі для себе пересвідчились чи нам про це дійсно йдеться, чи ми наполегливі у цьому проханні. Тому так само наполегливо, як ці сліпці, прохаймо і благаймо Господа, і Господь завжди нам дасть!

Рим. 15, 1–7 «Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних»

Нам непросто сприймати свої слабості та обмеженості, а де вже слабості інші інших! Ми завжди хочемо і очікуємо, щоб інші поступали досконало. Але саме в цьому криється вся небезпека. Ми хочемо, щоб інші поступали досконало там, де ми самі недосконалі.

Тому пам’ятаймо, що тих немічностей і слабостей нікому з нас не бракує. Так, ми маємо свої сильні, поважні сторони, але маємо також і свої слабості та обмеження. Вміймо з покорою ці слабкості інших прийняти, і так само інші будуть приймати наші обмеження і слабкості, носити наші немочі.

+Венедикт