Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Дев’ята неділя

Мт. 14, 22-34

Сьогоднішній приклад про Петра, який йшов по воді, відкриває нам дуже велику правду християнського життя. Коли апостоли побачили особу, яка йде по воді, то настрахалися. Коли ж вони впізнали, що то є Христос, то Петро, після Його слів, почав іти до Ісуса по воді. Доки Петро дивився на Христа – він ішов, але тільки-но почав усвідомлювати, що він людина і що йде по воді, а людині невластиво ходити по воді, почав тонути.

Так буває і в нашому житті. З історії Церкви знаємо, що взірцем християнина є мученики, які завжди, не взираючи на обставини, жили вірою. І доки ми живемо вірою, не взираємо на зовнішні обставини, ми наче можемо йти по воді.

Коли ми старємось якось реально, по людські дивитись на обставини, то відразу починаємо тонути. У християнстві не тільки песимізм, але й навіть реалізм, як також ідеалізм не є можливий, в християнстві можливо жити лише вірою. Лише віра дає нам спроможність йти попри будь-які обставини, віра і вдивлення в Ісуса Христа. І тому наша віра – це те, що дає нам фундамент, основу, щоб попри будь-які життєві бурі і невзгоди, будь-які ситуації йти понад усім і через усе у відповідь на те, що нам допомагає йти через ті реальності життя наш Господь.

1 Кр. 3, 9 – 17 «Ми бо співробітники Божі»

Бог, створюючи людину на свій образ і подобу, не просто запланував людину, щоб вона жила сама, але створив її, щоб вона володіла землею, пильнувала все довкола. Бог створив людину в своїй любові, бо не хотів тішитись життям і буттям сам в собі і дав людині велику місію, щоб вона була Його співробітником.

Людина також має творити, співтворити з Богом. Тому ми ніколи не можемо бути творцями самі в собі. Маємо в Бозі відкривати для себе і все більше пізнавати цю місію, чого Бог очікує і сподівається від нас. І кожен з нас, яким би він не був, молодим чи старим, більше освіченим чи менше, більше духовним чи менше, кожен з нас покликаний співтворити з Богом, співпрацювати.

+Венедикт