Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок одинадцятого тижня

Мт. 23,13-22 «Лицеміри, що людям замикаєте Царство Небесне».

У нашому щоденному житті, християнському житті, в житті Церкви, в духовному житті, ми часто маємо свідомість, що перебуваємо з Богом лише в храмі на Службі Божій, коли сповідаємося, причащаємося. Ще з Богом є, коли вранці чи ввечері молимося, читаємо Святе Письмо чи духовну літературу. Але це дуже мало, якщо поглянути на наш день. Це не раз лічені хвилини, нехай години – це небагато в порівнянні до тривалості доби. Інший час ми для себе якось так переживаємо. Але нейтрально переживати не можемо: або ми є з Богом і свідчимо про Нього, або не свідчимо. Якщо ми Бога досвідчуємо і переживаємо, тоді в будь-яких обставинах, в яких ми б не перебували, являємо цього Бога. Необов’язково промовляти слова молитов тих чи інших, але бути в тому молитовному стані, бути в присутності Божій, бути в благодаті Божій, бути з Богом. І тоді ціле наше життя стає свідченням про Бога. А коли наші стосунки з Богом обмежуються лише тими релігійними практиками, це не є свідченням про Бога. Я є людиною 24 години на добу. Я є українцем 24 години на добу. Християнином я теж або є 24 години на добу або не є – не можна взяти собі якусь відпустку. Не можу я бути 3 години на добу українцем, а потім особою якоїсь іншої національності. Так само не можу бути я лише християнином хвилини, чи години на добу.

Тому ми мусимо розуміти ці тверді слова Христа, що каже про лицемірів. Лицеміри – це ті, котрі вдають, що вони кимось є. Не можемо ми вдавати християн лише на якийсь час, а тоді в тих чи інших обставинах взяти відпустку від християнства.

Насправді ж ми всюди і повсякчас покликані вказувати людям на Бога. І, остаточно, чим ми живемо, на те й вказуємо. Якщо ми живемо Богом, то всюди про того Бога свідчимо.

2 Кор. 2, 4–15 «Тому благаю вас: Покажіть йому любов»

Рідко зустрічаємо, щоб апостол благав когось. Він показує нам, що людину, яка є в гріху, яка відпала від Бога, можна повернути до Бога лише тоді, коли вона Бога досвідчить не гарними словами, але життям.

Бачимо з прикладу життя дуже багатьох святих, якщо не всіх, що люди, зустрічаючись з ними змінювались, бо вони зустрічались немов би з самим Богом. Зустрічались з їхнім милосердям, любов’ю, вони самі чули цю переміну навернення. Вміймо свідчити цю любов, показувати людям, дарувати людям, бо через це показуємо і даруємо їм Бога.

+Венедикт