Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа чотирнадцятого тижня

Мр. 4, 35-41 «І затих вітер, і залягла велика тиша»

Марко докладно оповідає про те, як вони подорожували човном по воді й почалася буря. І в цій бурі вони почали панікувати, бо не могли нічого вдіяти, з’явилася загроза їхньому життю.

Бачачи такий спокійний сон Ісуса Христа, вони десь немовби кажуть Йому, хоч це вголос і не промовляють: «Якщо нічого не можеш зробити, то хоч з нами переживай, хоч щось роби: воду черпай, емоційно переживай, чому ти не підтримуєш товариство в біді». І коли Христос встає, після того, як Його розбудили, втихомирює бурю. Євангеліє каже, що залягла велика тиша.

Це як у нашому житті, коли з’являються різні проблематичні ситуації, які є ззовні й переходять немовби всередину нас, приносячи неспокій.

Саме ця буря принесла неспокій апостолам й вони впустили його до свого серця, а Христос, Той, Який посідає мир, передав Свій мир і буря заспокоїлась.

Бог закликає нас не приймати ті бурі до серця, але вміти в будь-якій ситуації зберігати мир.

Під час Божественної Літургії ми дуже часто молимося за мир. Перші три прохання: в мирі Господеві помолімся, за мир з висот…, за мир всього світу…. Дуже часто повторюємо: «Мир вам», «В мирі вийдім». Маємо зберегти цей мир, бо якщо він буде навколо нас, то й виливатиметься ззовні. Як кажуть Отці: «Здобудь мир і навколо тебе тисячі спасуться».

2 Кор. 13, 3–13 «Випробовуйте самих себе. Хіба не знаєте самі по собі, що Ісус Христос у вас перебуває?»

Коли дивитися в історію людства, історію Церкви, то найбільше закарбовується в пам’яті людей все негативне: війни, протистояння, конфлікти. Подібно і в нашому житті. Коли все добре, ми на це не звертаємо уваги. Ми здебільшого дивимось на ті невдачі, які пережили у житті. Часто навіть думаючи про себе, оцінюємо перше свої негативні риси, міряємо себе нашими падіннями і невдачами.

Але варто пам’ятати, що в кожному з нас є образ Божий, який маємо розпізнавати і давати йому все більше в собі розвиватися і виявлятися. Щоб цей образ щораз більше ставав явним в нашому житті та вів нас до святості. Бо святі – це ті, які дали засіяти образу Божому в собі, які розпізнали образ Божий в собі й дали в цьому образі Богові виявитися через себе. Будьмо ж святими!

+Венедикт