Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер п’ятнадцятого тижня

Мр.6, 30-45 «Дайте ви їм їсти»

Люди, чуючи і бачачи Христа, перебуваючи з ним, більш чи менш свідомо, були захоплені Ним настільки, що не звертали уваги на земні речі. Напевне і нам траплялось в житті так, хоч рідко, бути перейнятими Богом, щоб не звертати уваги на земні речі. А як правило в житті є так, що чим більше ми перейняті різноманітними справами, турботами і речами, тим менше перейняті Богом.

Дивлячись на цей випадок бачимо, що Христос будучи свідомим, що людина є в тілі й потребує поживи, коли учні Йому вказали на те, що ці люди зголодніли, відповів: «Дайте ви їм їсти».

У будь-яких обставинах Бог очікує кожного з нас. Бог не сподівається від нас ні багато, ні мало, а тільки те, що ми спроможні зробити. І як правило ми можемо дуже багато. Святі особи тому й стали святими, що кожної миті свого життя робили те, що могли. Сьогодні маємо замислитися над тим, як багато ми спроможні робити в обставинах нашого життя. Бо так, як Господь сказав до апостолів: «Дайте ви їм їсти», так Він каже кожному з нас: «Зроби те, що ти можеш, я від тебе цього очікую!»

Гл.3, 23–4,5

«Нема юдея ані грека, нема невільника, ні вільного, немає ні чоловіка, ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі»

В людському житті в нас є свої стосунки, які нас єднають, а це родинні, приятельські, по зацікавленнях. Нас часто єднає те, що знаємо одні одних, або належимо до певної групи осіб, до певної нації. І часто в житті ми так будуємо своє життя, що навіть ми як християни живемо в своєму християнському середовищі, а інших людей, які поза цим середовищем, часто сприймаємо як неблизьких нам. Господь дає нам зрозуміти щось більше: всі ми є в Христі браття і сестри.

Кожна людина, яку я зустрічаю на своїй життєвій дорозі, мені є братом і сестрою. Всі ж ми промовляємо до Бога «Отче наш». Питання для кожного з нас, чи ми віримо в це, що промовляємо. Коли ж трошки усвідомимо собі, що ми маємо спільного Отця, тоді лиш наша почнемо будувати братерські стосунки одні з одними. Так, може інші особи цього не свідомі, однак я мав би своєю поставою і поведінкою до них, це їм показати. Може вони цього не розуміють, але своїм життям я мав би засвідчити їм про це. Це не є так просто це робити. Але найперша маємо бути свідомими, що маємо спільного Отця і лиш тоді почнемо жити цим крок за кроком. Бачимо, на прикладі святих, що вони завжди старались обдаровували кожну людину любов’ю, всіх приймали, як своїх братів і сестер.

+Венедикт