Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П’ятниця п’ятнадцятого тижня

Мр.6, 45-53 «Будьте ж мужні: це – я, не бійтесь!»

У своєму серці ми носимо чимало страхів, які найчастіше виходять на гору у наших життєвих труднощах.

Щоб їх позбутися, маємо бути свідомі, що життєві бурі, як і бурі на морі, з часом вщухають. До того ж, в цьому житті нема нічого випадкового – за кожною бурею є Господь, за всім, що стається, є його свята воля. Тому дуже важливо усвідомити, що нічого не стається припадково і що за кожною нашою життєвою ситуацією є Бог.

Побачити Бога, коли ми маємо мир, радість і благодать, якими Він сповнює нас, є значно легше, аніж за скорботами, труднощами, навіть за падіннями. Вміймо навіть в найскладніші і найтрудніші хвилини свого життя побачити, чого Бог хоче чогось нас навчити, а в найбільшій бурі почути голос Господа Бога, який говорить: «Будьте ж мужні: це – я, не бійтесь!»

Гл.4, 3–21 «О мої дітоньки, яких я знову народжую в муках, доки Христос виобразиться у вас!»

Апостол Павло називає своїх учнів-галатів дітоньками, бо відчуває відповідальність за їхнє витривання у правдивій вірі, як їхній духовний батько. Знаємо як батько та мама клопочуться за своїх дітей, щоб вони були добре виховані, пильновані, навчені. Так і Павло турбується, щоб вони вповні відображали Христову науку. Це, очевидно, нелегко, тому й каже, що народжує в муках: значить знов і знов вказує на Христа.

Так само і ми маємо робити: народжувати інших знов і знов. Без останку, без знеохоти, без покладання рук, – знов і знов свідчити іншим людям про Бога, приводити до Бога, вказувати на Господа. І нехай ніщо нас не зупинить, навіть гріхи і помилки тих чи інших осіб. Вчімося цього в апостола Павла. Він радів з того, що стало і повсякчас міг народжувати інших, хоча й в муках, щоб Христос все більше відображався в них і їхньому житті.

+Венедикт