Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П’ятниця шістнадцятого тижня

Мр. 8,1-10 «Шкода мені люду»

Так складається у житті, що маємо різні взаємини з людьми: когось дуже любимо, шануємо, з кимось товаришуємо, когось не сприймаємо, а то і ненавидимо, вважаємо ворогом. Але буває, що вороги стають друзями, і навпаки. Часто наші почуття, емоції, пережиття змінюються.

Позиція ж Господа: від створення світу аж дотепер є незмінною – Він не перестає любити людину. Зі своєї любові Він створив людину, і навіть коли вона відпала через свій гріх, Бог дав Свого Сина Єдинородного, Який викупив людину від неволі гріха. І дотепер Бог дає кожному з нас усе для нашого освячення і спасіння.

Слова Христа у сьогоднішньому Євангелії: «Шкода мені люду», передають нам велику Божу любов до кожного з нас. І ми маємо бути свідомі цього у будь-якій життєвій ситуації. Адже Бог не перестає любити, Він так само, як тоді, коли творив чудеса і нагодував 4 тисячі людей, не перестає діяти через чудеса і тепер. Бог є сталий у своїй любові до кожного з нас.

Еф. 1, 7–17 «Не перестаю дякувати за вас у моїх молитвах»

Бачимо, як апостол Павло тішиться за ефесян, що вони пізнали Христа. Як він дякує Господеві за те, що відбулося навернення стількох душ. Цей уривок нас вчить найперше радіти за Божі справи на землі, радіти, що вони стаються за нашим посередництвом, що ми можемо бути співучасниками Божих чудес.

Ми більше думаємо про Бога, коли є проблеми, труднощі, клопоти. Але ми рідко дякуємо Богові за те добро, яке ми отримали від Нього. Не кажучи вже про все життя, яке само є великим даром. А якщо розібрати навіть один-єдиний день зі свого життя, хоча би й найгірший, то побачимо, скільки всього Бог нам дає, вже навіть через те, що не допускає гіршого, аніж могло б бути. Коли ввечері стаємо на молитву, подякуємо Богові за все, що Він дав, і дякуймо за те, що Він нам ще готує.

+Венедикт