Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Шістнадцята неділя

Мт. 25, 14–30 «…Прикликав своїх слуг і передав їм своє майно»

Господь, який творить людину, передає їй в часі цього творінні «своє майно» – свій образ. І сьогодні Євангеліє оповідає про таланти, які отримують люди. Один отримує п’ять талантів, другий – два таланти, третій – один.

Це символічні числа. Остаточно талант – це наш образ Божий, який ми отримали в собі. Кожен отримав від Бога в повноті цей талант, цей скарб, яким є наше життя. Бог дарував нам частину цього свого майна, цього буття, цього життя. І покликання кожного з нас – вміти оцінити, що ми отримали.

Ми часто маємо в житті претензії, заздрість, що хтось інший щось має. Але як придивитись до кожного з нас, всі ми іноді одні одним заздримо, всі, буває, думаємо, що хтось має щось, чого не маю я. Але ж Бог кожного обдарував тим, що йому було найбільше потрібно для його добра, дав людині найбільший талант – її Божий образ.

Тож уміймо подивитись на наше життя як великий Божий талант, який ми отримали, найбільший скарб, який Бог дав конкретно кожному!

2 Кор. 6, 1–10 «Як ті, що нічого не мають, а все посідають»

Не осуджуючи когось, а навіть самих себе, погляньмо, яким є наше життя. Ми постійно чогось прагнемо, щось шукаємо, щось хочемо здобути. Здобуваємо одне, і це приносить нам втіху декілька годин, днів, тижнів чи місяців. І тоді шукаємо наступні нескорені вершини. Здобуваємо їх і знову цим не задовольняємось. І так до безконечності можна здобувати, але не мати з того втіхи, якщо не зрозуміти, що найцінніше, що можемо мати в цьому житті, це стосунки з Богом.

Ким були святі? Вони були матеріально бідні чи навіть дуже багаті, але ні одне ні друге ніколи не ставало їм на перешкоді. Вони розуміли, що ніщо земне не зможе задовольнити їх. Вони розуміли, що будь що, що вони мають їх ніколи не збагатить, що тільки Бог їм дасть все потрібне до життя в мирі зі собою. На прикладі мучеників бачимо, що в них відбирали майно, почесті, посади, навіть життя, а вони ніколи не мали страху, бо знали, що найцінніше – Бога – в них ніхто не може забрати. Пам’ятаймо, що посідаючи Бога, посідаємо все, бо лише Бог має в Собі все.

+Венедикт