Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок сімнадцятого тижня

Мр.11,11–23 «Хіба не написано: Дім мій домом молитви назоветься для усіх народів?»

Людина, якою б вона не була, – чи ходить до храму частіше, чи вкрай рідко – відчуває і усвідомлює собі, коли робить недобрі вчинки. Просто дехто, якщо не має глибшого духовного життя, знаходить собі оправдання, чому саме так поступає. Якщо людина усвідомлює, що є гріхом і що так не можна чинити, то вона свідома того, що вона не є покликана до життя в гріху.

Кожен з нас, напевне, досвідчував це на собі: від доброго і безкорисливого вчинку відчуваєш радість, мир, задоволення, а зробиш гріх, зло – це мучить, не дає спокою, гризе зсередини. Це ще раз нам показує, що людина є покликана до життя з Богом в святості. Блаженний Августин казав: «Серце моє не зазнає спокою, аж поки не пізнає тебе, Боже!»

І кожна людина спрагла цього життя з Богом. Тому завжди маємо вдивлятися в своє нутро, в своє серце, що там є? Чи там є місце для Бога? Для гарних, побожних думок?

Мусимо розуміти, що наше серце, наша душа – це храм Духа Святого, дім молитви, де має перебувати Бог. Відтак – усе, що є зле, викорінювати з свого серця, а все, що добре – плекати.

Еф. 2, 19–3, 7 «Погани мають доступ до такої самої спадщини, і вони члени того самого тіла й мають участь у тій самій обітниці в Христі Ісусі, через Євангелію»

Часто через гріхи які ми чинимо, ми маємо негативний образ самого себе. Нам не віриться, що ми здатні на великі речі, великі подвиги, великі вчинки, що ми покликані до святого життя. І це правда: самі ми нездатні, але з Богом – так! Смерть і Воскресіння Ісуса Христа роблять нас спосібними жити життям святим.

Тому, не взираючи на наше попереднє життя, не взираючи на наші падіння і невдачі, гріхи і помилки, пам’ятаймо, що в Христі ми є покликані до життя святого і досконалого. Господь своєю смертю гарантує нам це!

+ Венедикт