Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа сімнадцятого тижня

Мр.11, 23–26 «Тому й кажу вам: Усе, чого будете просити у молитві, віруйте, що одержите…»

Сьогодні перед нам звучать дуже страшні слова: «Все, що лиш попросите з вірою в молитві – отримаєте». Господь не ставить нам якихось інших умов, коли б Він мав нам щось дати, чи не дати, те, що ми просимо. Чи будемо ми того потребувати, чи не потребувати, чи ми спроможні, чи не спроможні це прийняти… Але каже: «Все, що з вірою попросите, отримаєте». До певної міри можемо сказати, що Господь узалежнює всю свою дію до нас від нашої віри. Бо для Бога немає речей неможливих. Бог віддає нас в наші ж руки – якою мірою своєї віри ми собі відміряємо.

Пригадуємо собі приклад про Іллю, коли він помолився – і три з половиною роки через його віру не було дощу. Господь, був вже готовий змилосердитися над тим Божим людом, але та віра Іллі вчинила, що посуха продовжувалася. І наступне чудо, яке Господь зробив через віру Іллі, – дає дощ.

Для нас сьогодні час задуматись: чи ми готові жити довірою до Бога, вірою, що для Нього немає неможливих речей, і все, що я з вірою попрошу, абсолютно все можу отримати!

Еф. 3, 8–21 «І спізнати оту любов Христову, що перевищує всяке уявлення»

Враховуючи досвід людських стосунків, знаємо, що ми любимо тих, хто нас любить, нас не люблять ті, кому ми спричиняємо кривду, нам допомагають, коли ми допомагаємо і т. д. Часто, коли думаємо про стосунки з Богом, уявляємо собі, що вони відбуваються за такими ж «правилами»: коли робимо добре, то Бог нас любить, коли робимо зле, то Бог нас карає чи буде карати.

Бог є сталий і незмінний у своїй природі. Він любить людину, незважаючи на те, якою б вона не була.

Людина через свій гріх і через своє падіння сама себе віддаляється від Бога, бо стає нездатною жити в Божій любові. А життя без Божої любові і без Бога є пеклом. То ж пам’ятаймо про Божу любов до кожного з нас. Бог нас любить, очікує і вірить в кожного з нас.

+ Венедикт