Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок дев’ятнадцятого тижня

Євангеліє

Лк. 4, 37–44

«Я маю й іншим містам звіщати Добру Новину про Царство Боже»

Наше християнство дуже часто індивідуальне: живу з Богом, ходжу до Сповіді, молюся… Однак чи усвідомлюємо ми, що Бог є для всіх нас і наш Отець. Ми ж є Його діти, і кожна людина, яка живе на землі, є дитиною Божою. Моє християнське життя воно не є лише моє особисте – воно дотичить мого ближнього, мого брата і сестри в Христі. Тому кожному важливо бути свідомим того, що ми відповідальні за те, щоб доносити Бога і звіщати Добру Новину іншим людям.

Погляньмо кожен на своє життя: чи часто ми говоримо про Бога в наших щоденник життєвих обставинах. Дуже часто ми соромимось, вважаємо, що не випадає якось про це розмовляти, хвилюємось, що про нас подумають. Але ж найперше вартувало б подумати, що ці люди, які нас оточують, наші в Бозі браття і сестри, які шукають Бога і очікують, може, не завжди свідомо, що ми їм звістимо про їхнього Небесного Отця.

Апостол

Фл. 1, 1–7

«Дякую Богові моєму щоразу…за участь вашу в Євангелії від першого дня і досі»

Наше християнське життя починається тоді, коли ми усвідомили ту благу новину Євангелії, яку явив Христос своїм приходом на землю. І усе наше християнське життя – це відповідь на Божу пропозицію, яку Він дає нам у Добрій Новині. Не перша наша відповідь, не перше покаяння, а усе життя, кожна його хвилина.

Кожен наш вчинок, кожне наше слово, навіть кожна наша думка – це участь в житті Євангельському. Так ми стаємо причасниками цієї Доброї Новини, так ми щохвилини вибираємо: бути далі з Богом, чи ні. Тому, в кожній хвилі нашого життя ми або причащаємось цією Доброю Новиною, або ні. Вміймо витривати, щоб ні на хвилину не охолонути, не забути ту першу любов до Господа, а з щораз більшою любов’ю Йому казати «так»!

+Венедикт