Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок вісімнадцятого тижня

Євангеліє

Лк. 3,19-22

«Ти – мій Син любий, тебе я вподобав»

У постійному прагненні чогось досягнути, щось посідати, кимось стати, ми прикладаємо багато зусиль і старань, але часто до кінця несвідомі того, що нас до цього штовхає. Ми хочемо, щоб нас цінували, поважали і тому ціле життя здобуваємо те чи інше, що нас остаточно не задовольняє.

Ці слова, які ми сьогодні чуємо з уст Господніх: «Ти – мій Син любий», звучать до кожного з нас. Бо в особі Христа кожен з нас стає улюбленим сином.

Отже дуже важливо пам’ятати, що не треба шукати людського визнання чи оцінки, а розуміти, чиї ми сини і хто є наш Батько.

Апостол

Еф. 4, 25–32: «Гнівайтесь, та не грішіть!»

Ми часто сприймаємо гнів, як щось тільки недобре, негативне, чого б християнин не мав би мати. Коли маємо гнів в собі, то завжди усвідомлюємо, що це не є добре для нас. Чому ж тут Господь каже гнівайтесь? Бо це є природно, що серед багатьох емоцій в людини є також і гнів. Господь вказує, що можемо гніватись, бо цей гнів, який ми маємо в собі, а ми неминуче його маємо, мусимо вміло його скерувати.

Коли хтось нам причинив прикрість і біль, несправедливість, природно, що ми спершу гніваємось на цю людину. Хоча часто та людина невинна або не усвідомлює, що нам заподіяла страждання. А ми не розуміємо, що у кожній ситуації диявол є саме тим, хто спокусив цю людину згрішити. Саме на диявола маємо палати злобою, гнівом, за те, що йому вдається спокушати нас та інших людей. Як також через гріх віддаляти людей від Господа. І це навіть не є просто злоба на диявола, це чітке усвідомлення сутності зла і його джерела. Коли це собі добре усвідомлюємо, то як же можемо грішити, вподібнюватися до батька гріха, якщо нашим Отцем є Творець добра!

+Венедикт