Що московський патріарх радив своїм архиєреям про Україну (короткий аналіз)

Вчора, 2 лютого цього року, в Залі церковних соборів у храмі Христа Спасителя в Москві розпочала роботу Архієрейська нарада РПЦ. На початку цієї наради з доповіддю виступив патріарх московський Кіріл. Текст доповіді, очевидно, офіційний, доступний на офіційному сайті Московського патріархату.

Сам текст заповнює 32 сторінки формату А4, а також має два додатки.

Сам текст має форму, з одного боку, звіту, а з іншого програмного документу Московського патріархату. Текст цікавий для аналізу, оскільки вказує на тенденції в житті цієї конфесії. У цьому тексті очільник московського православ’я висловив позиції стосовно ситуації в Україні, які можна вважати офіційною позицією Московського патріархату. Саме ці моменти розглядаються в цьому тексті.

Цю доповідь патріарх Кіріл розпочав з уже традиційного для Московського патріархату твердження, що в Україні триває «братовбивча війна», щоправда, термін «міждоусобна брань», який у церковнослов’янських текстах використовується для означення громадянської війни і уже став традиційним для патріарха Кіріла, у цьому тексті є відсутній. «Братовбивча війна» – доволі широкий термін, яким можна означити як громадянську війну, так і війну одновірців.

Описуючи долю клиру УПЦ МП (РПЦ) в Україні, патріарх Кіріл зазначив, що священики УПЦ МП (РПЦ) «неодноразову були протиправно затриманими націоналістичними угрупуваннями, піддані побоям і допитам зі застосуванням сили. Мені відомо про погрози, які надходили, а в деяких випадках навіть заочні смертні вироки, щонайменше десятьом клирикам Української православної церкви».

Очевидним джерелом таких звинувачень є відоме звернення до президента України, тоді ще Місцеблюстителя, митрополита Онуфрія, теперішнього очільника філії РПЦ в Україні – УПЦ МП. Самі звинувачення, висунуті проти українських військових митрополитом Онуфрієм у липні 2014 року, можна вважати такими, які просто не піддаються ідентифікації та є бездоказовими. Ще після публікації цього горезвісного звернення митрополита Онуфрія українська журналістка Катерина Щоткіна, фактично, надала оцінку цьому зверненню, як спробі прикрити співпрацю клиру УПЦ МП (РПЦ) з московитськими терористами на Донбасі. Отож, можна стверджувати, що у цьому випадку очільник московського православ’я просто вдався до надуманих звинувачень, щоб виставити УПЦ МП (РПЦ) такою собі церквою-мученицею, яку переслідують українські націоналісти.

Також така заява очільника кремлівської церкви мала на меті виставити українські добровольчі батальйони, як якісь там націоналістичні паравійськові угруповання.

Дуже ймовірно, що патріарх Кіріл для цього звинувачення використав також й інші інформаційні джерела, очевидно, настільки ненадійні, що сам Кіріл навіть не відважився їх озвучити, а, фактично, вимагає від своїх слухачів прийняти ці звинувачення на віру.

Щоб згустити фарби на картині «мученичої» УПЦ МП (РПЦ), московитський патріарх вдався до ще більш розмитих, але не менш жахливих звинувачень: «У тих регіонах, де найбільш активними є націоналістичні угруповання, відбувалися акти вандалізму, підпалів храмів, розповсюджувалися листівки і плакати, що розпалюють міжконфесійну і міжнаціональну ворожнечу». Дуже би хотілося думати, що Кіріл раптом прозрів і побачив реальну активність власних духовних чад. Але контекст усієї діяльності очільники московського православ’я, на жаль, виключають таку можливість. Звинувачення Кіріла спрямовані на адресу жахливих «укрів».

Кірілу також вчергове привиділась несправедливість і дискримінація за мовною, національно та релігійною ознаками в Україні. І так само, як і попередні, так і ці звинувачення голослівні й очевидно надумані.

Описуючи ситуацію в Україні, очільник кремлівської державної церкви з-поміж іншого спробував видати минулорічне міжнародне фіаско Московського патріархату мало не за дипломатичну перемогу. Свої скандально відомі листи з оббріхуванням України, УГКЦ та УПЦ КП до очільників Православних церков та міжнародних організацій, які то зникали, то знову з’являлися на офіційних сайтах Московського патріархату Кіріл назвав офіційною позиціє Московського патріархату стосовно ситуації в Україні.

Кіріл ствердив, що ці листи отримали «підтримку і співчуття». Огляд офіційних сайтів Московського патріархату та його структур вказує на відсутність такої підтримки. Частково лист до очільників Православних церков підтримали «церкви», які є структурними підрозділами самої РПЦ. Доказів того, що очільники ж православних церков, які не підпорядковуються Московському патріарху, підтримали лист Кіріла, годі шукати – на офіційних сайтах Московського патріархату вони відсутні. А відомо, що Московський патріархат навіть найменші ознаки того, що можливо хтось підтримує їхню позицію, широко висвітлюють у власних медійних ресурсах. Отож, благо сказано, московський патріарх видав бажане за дійсне.

Оскільки очільник Московського патріархату назвав згадані листи офіційною позицією РПЦ, інтегральною частиною якої є і УПЦ МП, то тим самим позиція викладена у цих листах є і офіційною позицією УПЦ МП. А, судячи з текстів листа до очільників Православних церков та до міжнародних організацій, ця позиція є наступною:

В Україні триває громадянська війна.
Громадянську війну в Україні почали українські націоналісти, УГКЦ та УПЦ КП.
УГКЦ та УПЦ КП прагнуть викорінити православ’я в Україні.
АТО – це збройна боротьба УГКЦ та УПЦ КП проти православ’я.
В Україні УПЦ МП зазнає переслідувань не тільки з боку націоналістів, УГКЦ та УПЦ МП, але й української держави.

Очікувати, що УПЦ МП відмежується від такої позиції – це те саме, що очікувати в липні потужного снігопаду в Україні. Річ можлива, але в реальності дуже мало ймовірна.

Цікавим є той аспект, що Кіріл бачить головним ворогом Московського патріархату в Україні уже не УГКЦ, а УПЦ КП, а зосередженням світового зла в Україні, яке воює проти РПЦ Кіріл означує Галичину, Поділля і Волинь.

Описуючи стан міжхристиянських стосунків, з погляду Московського патріархату, Кіріл продовжив свою стару пісеньку проте, що УГКЦ – це основна перепона в діалозі з Ватиканом, що УГКЦ винна за розпалювання громадянської війни в Україні, як також і звинувачення УГКЦ у русофобії.

Патріарх Кіріл і надалі прагне видати бажане за дійсне, створюючи ілюзію якогось конфлікту між УГКЦ та Апостольським Престолом у питанні громадянської позиції УГКЦ. Свою позицію стосовно війни в Україні Апостольський Престіл озвучив не тільки закликами до миру через Святішого Отця Франциска, але також і пригадуванням через Папського легата кардинала Кріштофа Шенборна українським греко-католикам їхнього прямого обов’язку захищатися перед московитською агресією: «Ви мусите захищати свою країну! Це є ваше право і ваш обов’язок! Але без ненависті. Тільки тоді, коли ненависті нема в наших серцях, ми можемо перемогти ненависть». Тому, спроба Кіріла обмалювати позицію Апостольського Престолу в питанні московистсько-української війни, як відмінну від позиції УГКЦ, є просто черговою пропагандистською брехнею теперішнього московського патріарха.

Описуючи стосунки української держави і Московського патріархату, очільник московитського православ’я з цілком зрозумілих причин промовчав про московсько-православних священиків-терористів зі зброєю в руках, про антиукраїнську агітацію в московсько-православних церквах проти, про Русскуюправаславную армію, про антидержавну підривну роботу московсько-православного клиру в Україні, про спроби зриву мобілізації з боку клиру Московського патріархату в Україні.

Але Кіріл вважав за потрібне згадати «дискримінацію» українською державою Московського патріархату в питанні військового капеланства. А також звинуватив українську владу в потуранні «захоплень» московсько-праволавних храмів «раскольніками».

Доповідь патріарха Кіріласвядчить про те, що Московський патріархат і надалі рухатиметься у фарватері антиукраїнської політики Кремля, потураючи цій політиці, провадячи антиукраїнську агітацію та вдаючись до різного роду провокацій проти української державності та українських церков.

о.Орест-Дмитро Вільчинський