Що не так з пріоритетами та цінностями сучасної Німеччини?

Вперше в історії прапор, так званої «ЛГБТ-спільноти» піднято над Бундестагом. За словами його очільника Бербеля Баса, мета полягає в тому, щоб «показати приклад толерантності та різноманітності». Здавалося б незначний крок, але такий символічний і в ньому бачимо віддзеркалення сучасної Німеччини.

З початку повномасштабного російського вторгнення Німеччина проявила себе як відірвана від реальності держава та здобула статус контроверсійного суб’єкта «об’єднаного Заходу». Спочатку уряд ФРН сподівався на швидке розв’язання проблеми через «невідворотне» встановлення проросійського режиму в Україні (про що повідомляв експосол Андрій Мельник). Потім відмовлялася постачати летальну зброю, бо, мовляв не можна допустити, щоб німецькою зброєю воювали проти росіян. Сьогодні українці отримали перші одиниці важкого озброєння, проте знову ж таки це буквально ОДИНИЦІ.

Після 5 місяців війни пріоритетом німецького уряду соціалістів все ще залишається зміна клімату і, як ми бачимо сьогодні, офіційна пропаганда сексуальних відхилень. Питання лобіювання інтересів ЛГБТ там на дуже високому рівні та попри реальну воєнну загрозу з боку росії, Берлін не готовий поступитися цими принципами для єдності Європи (наприклад, продовжує фінансово тиснути на Польщу з вимогою не перешкоджати ЛГБТ-пропаганді та легалізувати аборти, що негативно впливає на польську економіку, яка і без того перевантажена проблемою мільйонів біженців).

Окрім контроверсійності внутрішньої політики, Німеччина намагалася проштовхувати аналогічні підходи та цінності за кордоном. Соціалістичні і відверто комуністичні фонди (фонд Генріха Белля чи Рози Люксембург) під прикриттям ідеї «підтримки демократії» фінансували в Україні явно антиукраїнські проекти (від гендерних ініціатив до буквальної демілітаризації).

Протягом багатьох років Німеччина була в авангарді негативних процесів в Євросоюзі. Ліві політики підтримували і лобіювали антихристиянські та антинаціональні ініціативи, використовували свій статус в ЄС для тиску на ті держави, які опиралися шкідливим тенденціям. Негативний вплив можна помітити і в позиції Німеччини у НАТО: роками Берлін не платив повну частку фінансування організації та блокував ініціативи Польщі щодо посилення НАТО в Східній Європі.

Словаччина, Чехія та Польща неодноразово критикували уряд Німеччини за зволікання в постачанні зброї, відповідно до домовленості щодо заміщення зброї (східноєвропейські держави передають свою зброю Україні, а Німеччина в рамках співпраці НАТО надає їм своє новіше озброєння).

Криза адекватного сприйняття реальності німецькими політиками назріла давно. Утопічні спроби зберегти залишки довоєнної європейської реальності лише ослаблюють Захід і блокують ухвалення вірних рішень. Регулярно ми чуємо нові скандальні заяви із закликами до перемовин чи територіальних компромісів; як мінімум, тричі різни групи німецьких митців та інтелектуалів в пацифістській манері закликали Україну капітулювати, щоб «зберегти життя».

В процесі української євроінтеграції ми маємо враховувати все, зазначене вище. Попереду непростий шлях до остаточного входження України в ЄС і перед нами стоятимуть чимало викликів. Європейський Союз сьогодні не є однорідним і в деяких важливих ціннісних питаннях українці не матимуть спільності з німцями чи французами, тому важливо зберігати свою суверенність і шукати однодумців з тими членами ЄС, які проявили послідовність в підтримці України та готові захищати принципи захисту національних суверенітетів у Євросоюзі.