Що сталося з «адвокатом диявола»? Куди він подівся?

Часом у розмовній мові ми вживаємо термін «адвокат диявола», який спочатку означав людину, що намагається виявити можливі проблеми та слабкі місця постаті, яку хочуть канонізувати. Однак сьогодні «адвоката» у Ватикані більше не існує, а його роль перебрав на себе хтось інший.

Сьогодні замість «адвоката диявола» (лат. advocatus diaboli) ми маємо промотора віри (promotor fidei). Цю функцію в Дикастерії у справах святих наразі виконує прелат Альберто Ройо Меджія. Однак його роль принципово не відрізняється від колишньої ролі «адвоката диявола». Іспанське інформаційне агентство взяло інтерв’ю у о. Меджії, в якому він пояснює, чому його функція все ще необхідна, навіть незамінна в процесі беатифікації та канонізації.

Насправді, як пояснює Ройо Меджія, сам термін «адвокат диявола» ніколи не існував в офіційній церковній термінології, а був радше розмовним визначенням ролі особи, яка, згідно з декретом Папи Сикста V, мала шукати будь-які неточності, двозначності та проблеми в процесі беатифікаційного процесу. Роль цього «адвоката диявола» (а тепер – промотора віри) полягала в тому, щоб підготувати в письмовому вигляді всі можливі аргументи проти беатифікації та канонізації особи.

«У цивільному чи кримінальному процесі він був би тим, кого ми приблизно знаємо як прокурора: тим, хто повинен шукати правду в особливий спосіб, тому що тут єдине, що ми шукаємо – це правда, як у будь-якому процесі, як у будь-якому розслідуванні», – пояснює іспанський прелат.

Процес канонізації, таким чином – це своєрідне «розслідування», метою якого є «розпізнати Божу волю щодо кандидата на вівтар». У цьому розпізнаванні «важливо мати когось, хто допоможе у пошуку правди, бо іноді через надмірну прихильність, побожність, неуважність чи інші причини [кандидат] може бути представлений у невідповідний спосіб, оскільки бракує досліджень чи історичної документації».

Святість — це не перфекціонізм. Кожен святий падав і мав свої вади чи слабкості. Всі ці недоліки, неясні ситуації в житті кандидата на вівтар повинні бути досліджені і прояснені. Йдеться не про «захист диявола» — як може здатися з побутової назви ролі захисника віри — а навпаки, саме про захист віри, щоб вона ґрунтувалася на фактах, а не на побожних почуттях. Тут потрібні як богословські знання, так й історична допитливість.

Новий підхід до процесу канонізації

З часів Сикста V процес канонізації зазнав змін. Перша реформа процесу пов’язана з Папою Урбаном VIII (1568-1644). А папою, який, мабуть, найбільше спричинився до суворого встановлення процедур, був Бенедикт XIV (1675-1758), видатний богослов і поборник освіти. Не буде перебільшенням сказати, що він був одним з найбільших вчених на папському престолі. Саме він установив детальні норми для процесу канонізації, включаючи вимогу підтвердження медичними та богословськими експертами чуда, необхідного для беатифікації.

У ХХ столітті Папа Іван Павло ІІ вніс фундаментальні зміни в беатифікаційні процедури, прийнявши апостольську конституцію «Divinus perfectionis magister». Вони були спрямовані на спрощення процесу канонізації та адаптацію системи до сучасності.

За словами нинішнього промотора віри, це сталося «в результаті природної еволюції процесу», оскільки протягом століть «процес ставав все більш легалістичним, водночас була визнана необхідність зробити його історичним — таким, що спирається на факти».

Як зазначає о. Ройо, «протягом століть роботу, яку сьогодні виконують релятори [це нова функція, запроваджена Папою Іваном Павлом ІІ], виконували аудитори Римської Роти», які також займаються іншими церковними процесами, зокрема – визнанням недійсності шлюбу.

З розвитком історичних наук була усвідомлена необхідність заглиблення в історичний контекст причин.

«Великий вплив мав також розвиток психологічних наук. Психологія Слуги Божого, кандидата на вівтар, впливає на особу… все це раніше не бралося до уваги», — пояснив священнослужитель.

Нові функції в беатифікаційному процесі, зокрема релятора, покликані краще висвітлити ці питання.

«Релятор є проміжною фігурою між єпархіальним етапом — матеріалами, які надходять до Риму — і дослідженням, яке проводить промотор віри», — розповів о. Ройо.

«Дуже цінною працею реляторів є підготовка справи», — продовжив він. «Вони першими бачать труднощі, проблеми і те, на що потрібно звернути увагу в кожному Слузі Божому». Таким чином, релятори «систематизують справу, і коли вона потрапляє до промотора віри, а відтак і до богословів-консультантів, то вже добре опрацьована і досить добре підготовлена». Таким чином, функція промотора віри не перебуває у процедурному вакуумі, інакше вона стала б вузьким місцем, через яке не змогли б протиснутися наступні беатифікаційні справи.

Тому сьогодні немає «адвоката диявола» і, по суті, ніколи не було, хоча як у минулому, так і сьогодні характер кожного кандидата на вівтар ретельно досліджується. Змінилися процедури і роль людини в цих процедурах, але не змінилася сутність розуміння святості як життя, що свідчить про героїчну реалізацію християнських чеснот — передусім трьох богословських: віри, надії і любові — підтверджену чудом, здійсненим після смерті кандидата (ця вимога скасовується лише у випадку мученицької смерті).