Синкел у справах монашества ієромонах Юстин Бойко пояснив, чому покликань стає менше

Нещодавно у Львівській Архиєпархії оприлюднили нові статистичні дані про розвиток монастирів у 2023 році. Більше про тенденції у покликаннях, причини зменшення охочих присвятити своє життя Богові та служінню, поспілкувалися зі Синкелом у справах монашества ієромонахом, отцем Юстином Бойком.

― Зменшення покликань спостерігається від 2010 року. Та якщо взяти величезну кількість покликань у 1990-х роках, то тепер є сильний спад. Він одного разу був різким, іншим — поступовим. Це така загальна тенденція у всій Католицькій церкві і відповідно в Українській Греко-Католицькій Церкві.

На це впливає декілька факторів. Перш за все цю ситуацію варто розглянути з точки зору суспільства. У наше життя увійшли соціальні мережі, а також інші цінності. Окрім того, це брак катехизації в родинах, бо замало лише навчитися молитися. Дитині, молодій людині потрібно дати розуміння, що в складні моменти треба триматися Божої руки, оскільки віра Бога, сам Бог є сенсом нашого життя.

Друге, змінився і підхід до віри в Бога. Часто ми досить меркантильні: Бог є тим, хто має сповнювати бажання чи давати щось, про що просимо. Такий підхід спричинений ситуацією в суспільстві. Коли приходимо до церкви як до супермаркету і хочемо отримати всі товари. Натомість віра ― це не є видимий «товар».

Третє, нові цінності в молоді. Я зауважив, що молодь не тільки стосовно монашества, а й щодо подружнього життя воліють почекати. Бо зробити вибір на все життя складно, тому прагнуть мати так званий запасний варіант. Відповідно, якщо збільшується кількість людей, які живуть без шлюбу, то це відображається на сім’ях. І з цього викристалізовується думка, що робити вибір монашества ― це страшно.

Важливе значення відіграє негативний приклад представників ієрархічної церкви. Особливо зараз у ЗМІ будь-яку ситуацію роздмухують на цілу країну. Чомусь злі приклади легко запам’ятовуються, а добрі ― залишаються у тіні. Та я завжди живу вірою і надією що тим, хто кличе ― є Господь, а не люди. Тому нам потрібно робити все можливе, щоб це відбулося.

Якщо проаналізувати найновішу статистику у Львівській Архиєпархії, то порівняно з минули роком, кількість монахів у нас збільшилася. Щоправда, це не через нові покликання, а тому, що багато монахів і монахинь досягли того віку, коли не можуть сповнювати своє служіння на місійних теренах і повертаються до своїх монастирських домів.

Серед жіночих згромаджень відчутний контраст. Є монаші згромадження, де зберігається стабільна картина і там не виходять із монастирів. Треба дякувати Богу, що люди витримують до кінця і просити Господа, щоб ті, які є в монастирях, витримували. Зараз більшість нашого монашества належить до середнього віку. Найбільше представників монашеста ― від 45 до 60 років. Це досить непростий вік. Тому те, що зберігається тенденція, що ніхто не виходить, то вже добре.

Та маємо сестер-редемптористок, які написали прохання до нас, що мають стільки кандидаток, що бракує кількості домів, щоб їх розмістити. Відповідно, мають приплив покликань. У жіночих монастирях ця тенденція поширеніша ніж у чоловічих.

Цікавий також феномен, що в жіночих монастирях монахині живуть довше ― можуть досягати і понад 90 років. У чоловічих монастирях зрідка сягають віку понад 80 років. Тож чоловіче монашество є молодше. Та це лише тому, що в ньому бракує представників старшого монашества.

У зв’язку з війною усі монастирі займаються справами ВПО. Сестри і отці редемптористи служать у Чернігові. Там заснували монастирі і відповідно планують скорочувати тут, на заході України. Більше уваги приділятимуть східним і центральним теренам.