Синод Єпископів УГКЦ: «Коли Україна спливає кров’ю, то з нами страждає наша Церква в усьому світі»

Чи може сказати Едмонтонська єпархія до Донецького екзархату – ти мені не потрібний? Чи може заявити Чернівецька єпархія Куритибській митрополії – твої проблеми мене не обходять? Чи може сказати Мельбурнська єпархія до Кримського екзархату – я тебе не знаю? Таких запитань ми можемо поставити собі у своєму сумлінні багато, але на кожне з них повинна бути одна рішуча відповідь «ні».

Про це сказано в Посланні «Сопричастя і єдність у житті та служінні УГКЦ» Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви за підсумками Синоду, який відбувся 1-10 вересня 2019 року в Римі.

У своєму Посланні члени Синоду відзначають: «Церква – спільнота людей, котрих сам Господь збирає з усіх сторін світу». Ми сьогодні можемо пересвідчитися, мовиться у Посланні, «коли Україна спливає кров’ю, коли наші кращі сини і доньки віддають за неї своє життя, коли мільйони людей змушені покинути власні домівки, коли багато українців караються в полоні та, як в’язні сумління, страждають у ворожих катівнях, коли є тисячі загиблих і десятки тисяч поранених, коли уражене війною майже все українське суспільство, – то з нами страждає наша Церква в усьому світі».

А також, «коли нашим пріоритетом є проголошення Христового Євангелія та спасіння і освячення людських душ в ім’я Божої істини, коли потрібно захищати гідність людини, права українського заробітчанина в будь-якій країні світу, – то вся наша Церква-мати, наші єпископи, духовенство та миряни покликані бути голосом тих, котрих його позбавили. Коли потрібно запевнити пастирські потреби наших вірних в Австралії чи Великій Британії, Польщі чи Канаді, Аргентині чи Казахстані – духовенство і монашество вирушає в апостольські подорожі проголошувати Євангеліє Христове аж до краю Землі».

Вершиною і найглибшим виявом єдності Христової Церкви, наголошують отці Синоду, та її природи є Пресвята Євхаристія. Євхаристійний хліб є видимим знаком і символом церковної єдності.

А сопричастя-єдність Христової Церкви, що становить саму її суть, виявляється в її пастирському служінні. «Наше свідчення Церкві правдиве, коли пріоритетом нашого служіння є спасіння душ, тобто поєднання людини з Богом у єдності спільноти дітей Божих. Всяка дія чи вчинок члена Церкви, що суперечить цій меті, як-от намагання відмежуватися від спільноти, закритися на власних потребах або потребах своєї парафії, єпархії чи країни, намагання підкреслити якусь вищість одного її члена над іншим, буде завжди засуджуватися як щось нецерковне, протиприродне і несумісне із церковним буттям.