Синод повинен взяти до уваги також проблеми сімей військовиків

Темі сім’ї військовика в контексті приготування до жовтневого Синоду Єпископів у Ватикані був присвячений формаційний курс для італійських військових капеланів, який минулого місяця відбувався в Лорето. В інтерв’ю для Радіо Ватикану архиєпископ Санто Марчіяно, Військовий Ординарій Італії, розповів, чому саме питання сім’ї було обрано, як тему підвищення кваліфікації капеланів.

«Ми вирішили призадуматися над сім’єю, тому що також родини військових переживають ті самі атаки, як й інші родини, але, одночасно, ці родини мають свої особливості, – зазначив ієрарх. – Маю на увазі, зокрема, ті сім’ї, які стають вразливішими з огляду на відстані, на які військові змушені погоджуватися у своїй службі, з важкими наслідками для стійкості подружнього вузла та виховання дітей». А це призводить до розбиття сімей, до розлучень. За словами єпископа, «сім’я військовика – це сім’я, яка змушена змагатися за збереження спільнотного аспекту: дружина, яка їде слідом за переміщенням свого чоловіка, часто не працює. Однак, це, у свою чергу, дає змогу залишатися вдома і присвяти час вихованню дітей».

Відповідаючи на запитання про те, що дійсність військового капеланства може внести у праці Синоду, присвяченого сім’ї, архиєпископ Санто Марчіяно зауважив: «Сім’я військовика є дійсністю, де справді існує багато труднощів, але, одночасно, вона залишається дійсністю, яка краще від інших здатна оберігати саму ж цінність родини. Те, що мене вражає, це те, як всередині військового середовища родина захищає себе саму». За словами ієрарха, Синод повинен взяти до уваги і цей аспект, який не є чужим суспільству, навпаки, військо користується довірою з боку суспільства, а військова родина, як не дивно, є орієнтиром для молоді, зокрема, і з огляду на життєву послідовність.

На зауваження журналіста про те, що родини військових, з огляду на специфічність виконуваної служби, також наражаються на біль втрати дорогої особи, Військовий Ординарій Італії відповів, що це, на жаль, правда. «Але, – додав він, – жалобу, яку вони переживають – а я мав змогу зустрічатися з багатьма такими родинами, батьками чи родичами полеглих – вони вміють належно пережити. Втрачене життя – це віддане життя, і ті, хто залишаються, усвідомлюють це. Тому, до болю приєднується гордість, усвідомлення того, що ця смерть є плодом відданого життя, що вона зберегла життя іншим».