Сирійський виклик

Кажуть, існує настільки глибокий тил, де забули про фронт. Це досить точно характеризує положення в християнському світі. Заклопотані і затуркані, ми забуваємо, що християнська спільнота не обмежується ані парафією, ані національними кордонами. Для нас, українців, навіть Західна Європа – туманна далечінь, а Близький Схід, Африка, Азія – взагалі паралельні світи. Між тим, саме там точиться війна проти Христа і ллється кров християн. Міра, в якій ми здатні вболівати за них – лакмусовий папірець нашої віри.

Дякувати Богові, ми живемо у відносно комфортному світі. Але наша короткозорість спотворює масштаб речей. Що ми згадуємо, коли чуємо про переслідування християн? Британку Ширлі Чаплін, яку звільнили з роботи, бо вона відмовилася знімати натільного хрестика у робочий час? Легалізацію одностатевих шлюбів у Франції? «Який жах!» – зітхаємо ми і розводимося про «антихристиянський Захід». Але є ще й антихристиянський Схід, про який ми, на жаль, мало знаємо, мало думаємо. А значить і мало за нього молимося.

Там, на Сході, Церква є воюючою не у фігуральному, а в буквальному сенсі. Поки ви читаєте ці рядки, буддійські фанатики здійснюють погроми християнських храмів у Шрі-Ланці. Просто зараз повстанці-ісламісти знищують християнське місто Маалула в Сирії. В Нігерії та Іраці ісламські бойовики тероризують християн і руйнують церкви, а на Філіпінах здійснюють грабіжницькі рейди християнськими селами. В Єгипті лише за два дні в серпні було здійснено 58 нападів на церкви. Наших братів по вірі калічать, вбивають, принижують, позбавляють волі, беруть в заручники і викрадають. Те, що в Європі – кричущий інцидент, там – буденність.

Можливо, саме через короткозорість ми дозволяємо собі думати про долю Сирії в категоріях геополітики. Чи слід противитися світовій гегемонії США? Який хід зробить Росія і чим відповість Європейський союз? Яку лінію поведінки має обрати Україна? Чи дійсно режим Асада недемократичний? Що скажуть в ООН? В такі моменти здається, що ми більше політизовані, аніж християнізовані. Чого варті всі резолюції ПАРЄ і світова дипломатія разом узяті, якщо наших братів віддають на поталу язичникам? Чого варта уся геополітика, якщо на великій сирійській шахівниці більше немає місця для фігури Христа? Зрештою, чого варта наша віра, якщо ми вважаємо винищення християн прийнятною ціною за поширення демократії? Вітаючи падіння східних «диктаторських режимів», ми – і весь світ! – прогавили, як Близький Схід «зачистили» від християн. Якихось півстоліття тому там вірував у Христа кожен п’ятий, тепер – кожен 25-й. Але в «цивілізованому» світі більше уваги приділяють винищенню дельфінів, аніж християн.

Звичайно, розводитися про недосконалість світу набагато легше, ніж хоча б три доби прожити, як справжній християнин. Але важко заперечити: з цим світом (і з нами) щось не так, якщо поступ неоліберальної політики та економіки став важливішим за поступ християнства. Здавалося б, до чого тут Сирія? Це ж не єврокомісари переслідують християн, а ісламісти! На жаль, зло має багато личин і бумеранг гріха іноді описує досить дивні траекторії. Якщо глобалізовані національні уряди Європи не рахуються з християнами в себе вдома, то чи будуть вони опікуватися долею християн на іншому кінці світу? Як західне християнство стає жертвою неоліберальних глобалізаторів, так і Східне стає жертвою їхнього попущення. Читаємо в новинах: «ЄС закликає США не бомбити Сирію без доповіді ООН». Ні сирійці, ні тим більше сирійські християни не є підставою зупинити війну, а лише доповідь ООН!

Вочевидь, на часі назвати речі своїми іменами. Неоліберальна – чи будь-яка інша – геополітика ігнорує чинник Христа. А значить, слід вести мову про християнську геополітику, логіка якої буде христоцентричною. Наразі це звучить абсурдно, фантастично, можливо іронійно. Але невдовзі це буде №1 нашого порядку денного. Апелюючи до інституцій ліберальної демократії, ми, європейські християни, тішимося думкою, що нам нічого не загрожує і що статус-кво буде вічним. Так само ніхто не міг подумати, що близькосхідна християнська цивілізація піде на дно, як міфічна Атлантида. А вона таки пішла – і нема жодних підстав для впевненості, що за нею не піде християнська цивілізація Заходу. Відтак, на часі вести мову про суб’єктність християн у глобальному світі, їхні права та інтереси.

Як свідчать події навколо Сирії, християни в будь-який момент можуть стати жертвами неоліберальної політичної доцільності. І як свідчить положення західноєвропейських християн, нас толерують лише в тій мірі, в якій ми (поки що) не надто заважаємо світовим керманичам. Але не заважати – вже не є запорукою безпеки. Навряд чи сирійські християни заважали Асаду чи Обамі. Але з ними обійшлися по-сталінськи: ліс валять, друзки летять. Немає і підстав для сподівань, що когось не зачепить – в жодній частині світу християнам ще не вдавалося відсидітися. І коли одного дня глобальна бюрократія в особі ООН чи ПАРЄ дозволить кидати християн левам, нам бажано бути добре підготованими.

Максим Віхров

Джерело: РІСУ