Складається враження, що нехтування законом – улюблений спорт українців

Хочу розповісти кілька коротеньких історій, які ілюструють, як за кордоном люди ставляться до законів.

Мій знайомий поїхав автомобілем до Швейцарії відвідати своїх друзів. Одного вечора, дуже пізно, майже коло півночі, повертався додому до швейцарської родини, в якої гостював. Під’їхав до перехрестя і, не побачивши жодного транспорту, поїхав далі, незважаючи на червоне світло світлофора.

Наступного дня, за обідом, з легкодушною усмішкою, розповідав про це присутнім. Як грім серед ясного неба прозвучало для нього запитання господині: “А ви вже повідомили про це поліцію?”

Моєму батькові, мешканцеві Нью-Йорка, трапилося, що його дуже суворо напоумив поліцейський, коли він переходив вулицю на червоне світло за метр чи два від пішохідного переходу.

У Польщі монахиня, яка переходила вулицю далеко від пішохідного переходу, почула іронічне зауваження сторожа порядку: “Сестро, я надіюся, що ви краще дотримуєтеся монаших правил, ніж правил дорожнього руху”.

Ось вам приклади недотримання законів і реакції на них влади в одній із ділянок щоденного життя.

Скажу з власного досвіду, що громадяни Північної Америки та Західної Європи здебільшого ставляться дуже серйозно до різноманітних державних приписів, може, не так досконало, як швейцарці, але все ж таки для них закон – норма громадянської поведінки, вони стараються сумлінно платити податки, одержувати потрібні дозволи, поважати права всіх інших людей.

А що можна сказати про дотримання законів в Україні?

Створюється враження, що обминання закону – це майже улюблений вид спорту українців.

Чому це так? Які можуть бути цьому причини?

Коли Україна бувала під окупацією чужої влади, непослух законові був свого роду протестом проти неї.

Чому ж тоді такий разючий непослух сьогодні супроти своєї влади? Кажуть мені, що це наслідок поганої звички. Може, так, але чи це єдине можливе пояснення?

Навіть, на перший погляд, порядні люди, казали мені: “А хто знає, куди йдуть наші гроші… Чому наші закони пишуться нашвидкуруч, що багато з них доводиться скасовувати… На чию користь працює влада?”

Це суттєві питання, які справді можуть багато чого пояснити, бо законослухняність залежить від двох груп людей: тих, які пишуть закони, і тих, що їх виконують. Про тих, хто пише закони, треба буде поговорити окремо.

Сьогодні зупинімося на проблемі, як перевиховати людей, щоб вони серйозно ставилися до законів.

Перша відповідь, яку часто чуємо: суворо карати за непослух. У тому є якийсь сенс, але постійне покарання громадян, як і застосування цього методу у вихованні дітей, не буде успішним. Треба підходити до цього питання з позитивною програмою.

З одного боку, писати добре вивчені, продумані, далекоглядні, однакові для всіх громадян, хоч би ким вони були, закони. Добрий закон та вдале його застосування не повинні давати громадянинові підстав для виправдання свого непослуху.

З другого боку, треба виховувати законослухняність у громадян із раннього віку. Наскільки мені відомо, сьогодні в школах, уже від першого класу, вчать дітей правильно переходити дорогу. Але чи завжди добрий приклад дотримання правил дорожнього руху дають батьки?

Родина, школа, Церква, телебачення, література – усі повинні підкреслювати користь для себе і для загалу суворого дотримання законів. Хочемо жити в нормальній державі – працюймо над тим, щоб законослухняність стала нормою поведінки для всіх громадян.

Інтенсивно стараймося виправити старше покоління та належно виховати молодше. У цій ділянці можна багато зробити, а якщо можна – то треба.

На завершення хочу запропонувати вашій увазі два приклади виховання (обидва досвідчив в Італії), перший поганий, а другий гарний.

Приклад поганого виховання: у часи, коли ще в Західній Європі існували кордони, італієць, який повернувся із заробітків у Німеччині, у присутності своїх дітей перед сусідами хвалився, як він обдурив митника. Якщо взяти до уваги те, що діти часто наслідують своїх батьків, то чого, на вашу думку, вони з тої розповіді навчилися?

Приклад гарного виховання: у поїзді, у тамбурі, під час досить довгої подорожі пасажири дискутували про заходи уряду щодо подолання корупції, програма називалася “Чисті руки”. Розмова дуже бурхлива, бо висловлювалися різні погляди на цю справу.

У дискусії брала участь молода дівчина, родом із Неаполя, яка для підтвердження своїх поглядів посилалася на авторитет свого батька, досить відомого юриста.

Не всі співрозмовники погоджувалися з її висновками, доки вона не довела своїх слів твердженням: “Так, але мій батько порядний чоловік, він платить податки”.

+ Любомир, Верховний Архиєпископ-емерит