Складні запитання: служителі Святого Причастя

Хто, окрім священика, може роздавати Причастя?

В останні роки понтифікату Івана Павла II була опублікована інструкція Конгрегації з богослужіння та дисципліни Таїнств «Redemptoris Sacramentum». Цей документ присвячено звершенню Євхаристії та попередженню різних зловживань. У тексті уточнюються деякі аспекти надзвичайного служіння. По-перше, зазначається, що служителем, який може здійснювати Таїнство Євхаристії in persona Christi, є тільки священик, висвячений дійсним чином. Тому, звичайно, служителем Євхаристії є тільки священик. Відповідно до висвячення, йдеться далі в тексті, «ординарними служителями Святого Причастя є єпископи, священики та диякони», які і мають давати вірним Причастя під час Літургії. Таким чином, з вірою і повнотою проявляється їхнє служіння в Церкві та здійснення таємного знаку».

Далі йдеться, що, крім звичайних служителів, існує інститут аколітів, які здійснюють надзвичайне служіння Святого Причастя, а також і поза контекстом Святої Літургії, – наприклад, коли є потреба причастити хворих. У 155 параграфі «Redemptoris Sacramentum» уточнюється, що при виникненні особливої потреби єпархіальний єпископ може благословити й інших мирян на надзвичайне служіння Причастя, і ці повноваження обмежуються часом або конкретною ситуацією. Існує особливий чин благословення надзвичайного служителя. Крім того, згадуються особливі та непередбачені випадки, коли священик, який служить Літургію, може дати одноразові повноваження мирянину для роздачі Причастя.

Якщо на богослужінні є достатня кількість висвячених служителів, які можуть забезпечити причастя всіх вірних, то не можна передавати це завдання надзвичайним служителям Причастя. За таких обставин навіть ті, хто спеціально поставлений єпископом на це служіння, не можуть причащати вірних. «Гідна осуду, – читаємо в інструкції, – практика священиків, які, будучи присутні на Літургії, не роздають Причастя, покладаючи це завдання на мирян» (параграф 157).

Надзвичайний служитель Святого Причастя може причащати вірних лише тоді, коли священик і диякон відсутні або коли священик не може це робити за станом здоров’я, через похилий вік або через іншу серйозну причину, а також коли кількість вірних, що приступають до Причастя, настільки велика, що причащання зайняло б надто багато часу. При цьому – зазначається в документі – якщо ця «затримка» незначна, то вона не може бути достатньою підставою для залучення надзвичайних служителів.

У жодному разі не допускається, щоб надзвичайний служитель Святого Причастя довіряв роздачу Причастя комусь іншому, наприклад, родичу хворого, якого треба причастити.

Отже, священик не має права утримуватися від причащання вірних, доручаючи це надзвичайному служителю, а надзвичайний служитель, відповідно, не може доручити це нікому іншому.

Однак священик може попросити мирянина, що є поруч із ним під час причащання, якщо раптово буде потрібна будь-яка допомога. Це має бути мирянин, який вже причастився, тобто в стані благодаті.

Згадаємо також Загальну настанову до Римського місалу.

«При причащанні вірних священикові можуть допомагати інші пресвітери, які опиняться поруч. Якщо таких так немає поблизу і кількість причасників дуже велика, священик може покликати на допомогу екстраординарних служителів, тобто поставленого аколіта або навіть інших мирян, яким це належним чином доручено. У разі потреби священик може призначити це придатним для цього вірним на кожен окремий раз. Ці служителі не підходять до вівтаря, поки не причаститься священик; вони завжди приймають посудини, в яких містяться євхаристійні види для роздачі вірним, із рук предстоятеля» (162).

Навіть для кожного окремого разу, про який згадується в тексті, передбачений короткий обряд, описаний у Римському місалі. У цих випадках надзвичайного служителя треба вибирати не поспішно, тобто не першого, хто потрапляє під руку, а з належною увагою. У цьому також проявляється велич і священний характер здійснюваних Тайн.