«Словаччина є з Україною, бо любов Божа не має кордонів»: Українці в Словаччині здійснили першу всеукраїнську прощу до Лютини

Паломництво відбулося з ініціативи о. Пантелеймона Гербери, душпастиря для українців у Кошице.

Українці разом зі своїми душпастирями приїхали з України, Чехії, Угорщини, Австрії. А також зі словацьких міст Кошице, Пряшева, Братислави, Нітри, Тарнави.

Паломництво українців розпочалося Божественною Літургією, яку очолив архимандрит Ярослав Лайчак, протосинкел Кошицької єпархії греко-католицької Церкви в Словаччині.

Протосинкел привітав українців у відпустовому місці, а також попросив їх почувати себе в домі Богородиці, як у своєму домі, бо вона є Мамою для всіх.

«Ми можемо бути фізично далеко від батьківщини, але коли ми є в домі мами, то ми є вдома», — підкреслив він.

Після Святої Літургії відбулася Велика Вечірня з литією і з обходом довкола храму. На вечірній молитві був присутній владика Мілан Лах.

Відтак у «Саду Богородиці» учасники прощі молилися Акафіст.

Продовжилася молитва зранку 15 липня з Утрені. Відтак відбувся похід та Архиєрейська Божественна Літургія, під час якої утворився осередок спільноти «Українська молодь — Христові» у м. Кошице.

У проповіді владика Мілан привітав українців у Лютині, запевнив у цілковитій молитовній підтримці. Архиєрей також звернувся до словаків із проханням мати відкрите серце до потребуючих людей з України, які постраждали через війну.

«Господь Бог каже, що тепер тут є твоє місце. Він нам, словакам, каже, що тут твоє місце: відкрити серце до тих, хто потребує помочі. До тих, хто втікає з України. Це Господь каже нам, словакам: не плакати, що наш рівень життя падає. Кожен у Словаччині має хліб і своє ліжко. Ми повинні відшукати Христа у біженцях з України, які є тут, бо хочуть зберегти своє життя. Ми в Христі — одно. Христос на хресті помер за всіх… Дорогі браття і сестри з України, ми в Словаччині є з вами. Це вираз нашої підтримки і єдності, бо любов Божа не має кордонів чи нації», — підкреслив проповідник.

Окремо архиєрей звернувся до молоді, яка під час Божественної Літургії склала присягу на вірність Христові.

Владика Мілан закликав молодь залишатися вірними Христові у кожну хвилину їхнього життя.

«Будьте вірними Христові і тоді, коли перед вами не буде камер, коли ви не будете мати одягнену хустину. Моліться Христу щоденно, сміливо. Читайте і пізнавайте Святе Письмо. Бо цим словом Божим є Ісус Христос. Сьогодні тут 7 молодих людей з „Української молоді — Христові“ склали присягу. Ви є для нас прикладом, як ми маємо бути в Христі одно. Будьте добрими свідками Христа всюди, де Вас Господь Бог пошле», — сказав єпископ українській молоді.

А також проповідник наголосив на важливості потреби молитви один за одного, бути близьким один з одним.

На завершення програми відбувся концерт українських та духовних пісень.

«Лютина — це практично словацька Зарваниця. Тут моляться словаки з цілої країни», — зауважив о. Пантелеймон Гербери. А також священник розповів, що ціллю цієї прощі є молитва заа перемогу України, а також за стійкість віри українців.

Організатори прагнули створити можливість українцям зустрітися та єднатия у молитві, що також є необхідною підтримкою у такий складний час війни.

 

 

Довідка

Лютина — марійське паломницьке місце, яке знаходиться за 27 км від резиденції Пряшівського архиєпископства в Пряшові в напрямку Старої Любовни поблизу міста Сабінов.

Переказ про об’явлення на Лютинській горі розповідає, що вранці 19 серпня 1851 року, близько дев’ятої години, на свято Преображення Господнього (за юліанським календарем), Зузана Фекете пішла з трьома дітьми збирати гриби. Коли вона прийшла на місце, де зараз стоїть каплиця св. Миколая з джерелом Чесного Хреста, зі страху впала на коліна на землю, бо неподалік побачила парадно одягненого єпископа, який нагадував святого Миколая, зображеного на іконі місцевого іконостасу.

Після дозволу Папи Пія ІХ було розпочато загальнонаціональний збір на будівництво каплиці Успіння Пресвятої Богородиці. Люди зїжджалися через Відень, Буду, Трансільванію та Підкарпаття. Так розпочалося велике паломництво вірних з усієї Угорщини, Трансільванії та Галичини. Кожен приносив із собою каміння, з якого потім збудували каплицю та підпірну стінку під нею. Кількість паломників у ті часи сягала 55–60 тисяч. Події чудесних зцілень з перших років після об’явлення фіксуються в протоколах і зберігаються в архівах Ватикану.