Слово Митрополита Львівського на Неділю самарянки
Слово Митрополита Львівського
на Неділю самарянки
Ді 11,19-26; 29-30. Ів 4,5-43.
Всечесні отці, достойні та любі богомольці,
нас усіх огортає радість від того, що Господь дає нам життя, щоб його прославляти, дякувати йому та жити у любові до нього й ближніх. Світ повен неправди й ненависті, злоби та ворожнечі. Люди, що чинять на собі показові знаки святого хреста, не мають страху перед Божим судом, провокуючи війни, вбивства, грабежі, насильства, погрози, окупації, інформаційні неправди тощо.
Спаситель стверджує: «Бог – Дух. Ті, що йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися» (Ів 4,24). Господь вимагає не тільки зовнішніх знаків служіння йому, але глибокого поклону духа та вияву внутрішньої любові серця. Деякі особи бажають застрахувати себе обманом, про що згадує пророк: «… бо ми з брехні зробили собі сховок, з неправди – захист» (Іс 28,15). По-іншому це виглядає у Божих очах, бо усякого роду насильникам та не правдомовцям Спаситель погрожує: «… геть від мене всі ви, що чините неправду!» (Лк 13,27).
Це – дуже грізно й страшно, почути від Сина Божого такі слова. Нікому не вийде на користь кривдити когось будь-яким способом. Це стосується злочинних людей та їхніх прихильників, що провокують неспокій, теж, в Україні чи інших місцях планети. Звичайно, що молитва до Бога, піст й милостиня, поєднані із обороною своєї країни принесуть добрі плоди для нашого народу! Не можемо опускати рук – злочин необхідно усунути! Господь сильніший понад усякі ракети та атомну зброю! Він – Творець миру й ладу в людських душах та в усьому світі! Ми довіряємо Богові і його всемогутньому Провидінню, а він не опустить тих, хто надіється на нього.
Одного разу втомлений та голодний Ісус прямував через Самарію у Галилею. Сів біля криниці в очікуванні незнаної апостолам жінки, бо як Бог, знав про її прихід. Зрештою, учнів не було тоді, бо пішли до міста, щоб купити дещо із їжі. Певна жінка коло шостої години прибула набрати води і з тою самаритянкою Господь розпочав розмову. Просив напитися води, що дуже здивувало її, бо юдеї дуже погорджували самарянами, а ці юдеями, хоч самаряни та юдеї – діти ізраїльського народу. Ця жінка відразу відреагувала, вказуючи Ісусові, що він – юдей. А Христос підносить розмову з нею на духовну площину, вказуючи на Божий дар й на живу воду. Про таку воду вона ніколи не чула, тому намагалася понизити розмову до розуміння звичайної води, а Господь до неї мовив про духовне джерело води, що струмує у вічне життя. Пророк написав «Ви будете з радістю черпати воду з джерел спасіння» (Іс 12,3). Це була мова про Святого Духа, як про це згодом стверджував у своїх навчаннях сам Ісус Христос (пор. Ів 7,38-39). Ісусу Христу зовсім не йшлося про питну воду, він вказував на ключ спасіння, який необхідно присвоювати собі добрим праведним життям.
Юдеї вважали самарян нечистими, тому за їхнім законом усе чого вони торкалися було нечистим. Взагалі, ізраїльські вчителі, теж, не дозволяли собі на довгі розмови із жінками, тим більше із чужоземками (пор. «Komentarz historyczno-kulturowy do Nowego Testamentu» Craig S. Keener», Warszawa str. 194, 2000). Фарисеї, добре обізнані у Святому Писанні, пам’ятали про те, що Мойсей та Яків пов’язали своє знайомство із майбутніми жінками, також при криниці (пор. Бут 29,10-11; Вих 2,15-21). З огляду на те, учителі закону легко могли звинувачувати й підозрівати Ісуса Христа у легковажності (див. там же). А Христос не оцінював цього вчення, не вважав за нечисту воду, що мала подати самарянка, лише зводив свою розмову до стану спасіння душі нечесної перед тим жінки.
Коли Спаситель попросив її, щоб позвала чоловіка, вона відповіла, що у неї немає такого. Можливо, жінка розраховувала на продовження розмови із незнайомцем, яку мала попередньо із п’ятьма чоловіками, про яких їй згадав Ісус. Зрозуміла, що має справу із незвичайною людиною, бо почула від нього правду про себе, своє життя та про чоловіків. Прийняла глибоко слова Ісуса й стала говорити на релігійну тему, де правильно поклонятися Богові. Знову почула несподівані слова, що правильно покланятися «у дусі й правді». Знала й про Месію, який має прийти і тут – Христос відкрився їй першій, вказуючи: «…То я, що говорю з тобою» (Ів 4,26).
Так Христос ще не об’явився нікому, як цій зраненій на дусі жінці! Божа любов й доброта до людини, до її спасіння – незбагненна людям! Це необхідно прийняти з великою довірою! Ісус Христос не звинувачував у нічому жінку із міста Сахар за її погане духовне життя, подібно, як не докоряв у місті Єрихоні митникові Закхеєві (пор. Лк 19,1-10) або грішниці в домі фарисея Симона (пор. Лк 7,37). Ні! Він прийшов спасати усіх нас, – померти за свій люд й воскреснути! Син Божий бажає відданістю та милосердям приблизити до себе усіх людей. Ісус Христос своєю лагідністю та любов’ю трощить, нищить та усуває ворожнечу, яка панувала між юдеями та самарянами. Він вказує на правдиве джерело життя, з якого повинні черпати люди: Отець Небесний, Син Божий і Святий Дух. Людині не потрібно жодного посуду, щоб черпати із цього джерела, лише – порожнє серце та душу звільнену від гріховного засилля. Самарянка дуже швидко зрозуміла усе, не опустила часу спасіння, каялася не словами, а в дусі й правді! Її охопила неймовірна радість та легкість на душі. Перемогла сором, залишила глечик з водою й побігла до міста, щоб сповістити мешканцям: «Ідіть но і подивіться на чоловіка … Чи, бува, не Христос він?» (Ів 4,29).
Направлялася по воду до криниці як грішниця, а поверталася від джерела Христа, як праведна, розкаянна самарянка. Яка зміна? Яке щастя зустріла й прийняла до своєї душі ця знедолена перед зустріччю з Ісусом самарянка із Сихару. Вона так переконливо промовляла до своїх краян про Ісуса, що ті згодом сказали: «… Віруємо не з-за самого твого оповідання – самі бо чули й знаємо, що направду він – світу Спаситель» (Ів 4,42). Багато любові й добра схопила від Господа ця мудра жінка, що принесло користь не тільки їй одній, а багатьом мешканцям містечка Сихар. «Численні ж самаряни з того міста увірували в нього з-за слів жінки, яка посвідчила: Сказав мені все, що я робила» (Ів 4,39). Відкинула ненависть, а прийняла вірну любов; потоптала гріх, щоб насолоджуватися духом Господньої правди! Погорджена людьми, – оправдана Богом. Ось, такі позитивні зміни в душі чинить Господь тим, хто цього щиро бажає! Віддаймося без страху в руки Божі, бо він милосердний та милостивий, що виводить душу на шлях спасіння. Хай пресвята Богородиця, наша небесна Мати, виблагає нам дару любові та постійного поєднання з Богом!
+ Ігор
Митрополит Львівський УГКЦ
18 травня 2014 р.Б. Старе село
Джерело: www.ugcc.lviv.ua
About The Author
