Слово Святішого Отця до української громади у соборі Святої Софії у Римі

Я прийшов сюди, щоб сказати вам, що я з вами — близький до вас серцем, своєю молитвою, я з вами, коли звершую таїнство Євхаристії. Там я прошу Князя Миру, щоб зброя замовкла. Я також Його прошу, щоб ви більше не були змушені йти на такі великі жертви заради того, щоб забезпечити гідне життя для своїх близьких…

Ваше Блаженство, дорогий брате Святославе, дорогі владики, священики, брати і сестри, я усіх вас сердечно вітаю і щасливий бути сьогодні разом з вами. Я дякую вам за вашу гостинність і за одвічну вірність, — вірність Богові та наступнику Святого Петра, — за яку вам неодноразово довелось платити дорогою ціною.

Входячи до цього святого місця, я з радістю споглядав ваші обличчя. Той факт, що сьогодні ми зібралися тут у братньому спілкуванні, спонукає нас подякувати також за багатьох тих, кого сьогодні немає поряд з нами, але які стали відображенням люблячого Божого погляду зверненого на нас. Насамперед я хочу згадати ці три особистості: перша — це кардинал Сліпий, сто двадцять п’яту річницю з дня народження якого завершуєте святкувати. Він хотів і збудував цю сповнену світла базиліку, щоб вона стала яскравим пророчим знаком свободи в ті роки, коли ви не мали доступу до жодних святинь. Однак, своїми пережитими стражданнями, принесеними в жертву Господу, він спричинився до зведення іншого храму, ще більшого і прекраснішого — з живих цеглин, якими є ви (див. 1 Петра 2: 5).

Друга постать — це єпископ Чміль, який помер сорок років тому і похований саме тут. Це людина, яка зробила для мене багато добра. У моїй пам’яті залишається живим спогад про те, коли ще молодим хлопцем я прислуговував йому під час Божественної Літургії. Від нього я довідався про красу вашої Літургії, з його розповідей дізнався про живе свідчення віри, глибоко вистражданої і загартованої страшними атеїстичними переслідуваннями минулого століття. Я дуже вдячний йому і вашим численним героям віри — тим, хто, як Ісус, впали наче зерно на хресну ниву, принісши плідний урожай. Тому що справжня християнська перемога — це знак хреста, наш стяг надії.

Третя особа, про яку я хочу згадати, — це кардинал Гузар, який був не тільки отцем і главою вашої Церкви, але й провідником і старшим наставником для багатьох людей. Ви, дорогий Блаженніший, несете його постать в своєму серці, і багато інших людей назавжди збережуть у собі його прихильність, доброту, невтомність і молитовну присутність. Ці свідки минулого були відкриті на Боже майбутнє, а тому сповняють надією сьогодення. Деякі з вас, можливо, мали ласку їх пізнати. Коли ви переступаєте поріг цього храму, згадайте й пам’ятайте про ваших батьків і матерів у вірі, тому що вони є тим фундаментом, який нас підтримує: ті, хто навчав нас Євангелія своїм життям, і сьогодні скеровують нас і супроводжують нас у нашій подорожі.

На шляху вашої римської громади міцним фундаментом є цей душпастирський осередок. Разом з іншими українськими греко-католицькими громадами світу ви чітко передали свою пастирську програму у одному вислові: Жива парафія як місце зустрічі з живим Христом. З них я би хотів підкреслити два слова. Перше — це зустріч. Церква є зустріччю — місцем, де ми зцілюємось від самотності, долаємо спокусу відмежуватися та закритися в собі; місцем, де ми набираємось сили, щоб відкритися. Тому спільнота — це місце, де можна поділитися радощами і труднощами, куди принести тягар свого серця, життєвих негараздів та сум за рідною домівкою. Тут Бог чекає вас, щоб робити вашу надію все міцнішою, бо коли ми зустрічаємося з Господом, все долається надією на Нього. Я бажаю вам, щоб ви завжди черпали тут поживу для земної мандрівки, втіху для серця, зцілення ран.

Друге слово, на яке я б хотів звернути увагу — слово живий. Ісус воскрес і є воістину Живим, і таким ми зустрічаємо Його у Церкві, на Літургії, у Слові. Тож кожна Його громада несе у собі пахощі життя. Парафія — це не музей спогадів про минуле чи символ присутності на якійсь території, парафія — серце місії Церкви, де ми отримуємо і ділимось новим життям, життям, яке долає гріх, смерть, смуток, кожен смуток, і зберігає серце молодим. Якщо віра народжується із зустрічі і промовляє до життя, то скарб, який ви отримали від ваших предків, буде гідно збережено. Таким чином, ви зумієте передати безцінні дари вашої традиції і молодим поколінням, які приймуть віру насамперед тоді, коли вони сприймуть Церкву як близьку і живу.

Я хотів би також висловити слова вдячності багатьом жінкам, які у ваших громадах є апостолами милосердя та віри. Ви є цінним даром, бо якнайкраще свідчите віру в Господа багатьом італійським сім’ям, коли через турботливу та ненав’язливу присутність своїм служінням дбаєте про людей. Я прошу вас розглядати свою виснажливу і не завжди вдячну працю не лише як роботу, а як місію: ви є опорою в житті багатьох людей похилого віку, ви є сестрами, які допомагають їм не почуватися самотніми. Несіть Божу розраду і ніжність тим, хто на схилі віку готується до зустрічі з Ним у вічності. Це велике служіння ближньому, миле Богові, за яке я вам дякую.

Я розумію, що хоча ви тут, ваше серце вболіває за вашу країну, і йдеться не тільки про почуття любові, а й про тривогу, особливо через лиха війни та економічні негаразди. Я прийшов сюди, щоб сказати вам, що я з вами — близький до вас серцем, своєю молитвою, я з вами, коли звершую таїнство Євхаристії. Там я прошу Князя Миру, щоб зброя замовкла. Я також Його прошу, щоб ви більше не були змушені йти на такі великі жертви заради того, щоб забезпечити гідне життя для своїх близьких. Я молюся, щоб у серці кожного ніколи не згасала надія, але щоб відновлювалася відвага йти вперед, відвага завжди починати знову. Дякую вам від імені всієї Церкви, і усім вам та людям, яких ви несете у своїх серцях, уділяю своє благословення. І прошу вас, будь ласка, моліться за мене.

Франциск

Переклад Секретаріату Глави УГКЦ в Римі