Справа Новинського. Початок кінця «канонічного» православ’я в Україні?

Коли Верховна Рада 8 грудня дала згоду на позбавлення Вадима Новинського депутатської недоторканості, це стало своєрідною сенсацією. Адже перед тим регламентний комітет парламенту не ризикнув давати на це згоду. Кримінальна справа на цього олігарха виглядає не вельми переконливо. Зрештою, ледь вистачило голосів, щоб зняти з Новинського недоторканість. Інтрига зберігалася до останнього моменту. Олігарх ніби навіть був упевнений, що цього не станеться – забракне кілька голосів. Але сталося… Депутати «дотиснули». Чи «дотиснули» їх?

Очевидно, це рішення комусь дуже потрібне. Кому? І для чого?

Православний олігарх

Біографія Новинського вельми цікава. Людина, яка народилася в Росії, для якої рідним містом став Ленінград (до сьогодні його «друге помешкання» розташоване в Петербурзі), раптом страшенно зацікавився Україною й почав розвивати тут бізнес. Певно, варто нагадати, що Ленінград, нинішній Петербург, це колиска команди Володимира Путіна. І до неї Новинський мав стосунок. Інакше сумнівно, що йому вдалося б так успішно розвивати бізнес у Росії.

Ні, я не сумніваюся в менеджерських талантах Новинського. Навіть ладний визнати його бізнесовим генієм. Але в Росії без підтримки влади заробити великі гроші дуже і дуже проблематично. Зрештою, як і в Україні.

З якогось дива Новинський продає свій бізнес на батьківщині й починає орієнтуватися на закордон – Молдову, Болгарію, а особливо на Україну. Чи був це суто економічний інтерес «геніального менеджера»? Чи в цьому інтересі була й політична складова?

Путіну як колишньому кадебісту (зрештою, колишніх кадебістів не буває) важливо було мати в інших країнах свою агентуру, зокрема й під бізнесовим прикриттям. Чи не був одним із таких агентів Новинський?

Цікаво, що прихід Новинського в Україну припав на другий термін президентства Леоніда Кучми, коли той почав робити певні прозахідні кроки й дистанціюватися від Москви. Правда, Москва дуже вміло Кучму «обламала». Як бізнесмен Новинський помітно активізувався за часів президентства Віктора Ющенка. А за часів президента Віктора Януковича Новинський, схоже, стає одним зі «смотрящих» Путіна в Україні. Зокрема, сферою його «присмотру» стає так звана Українська православна церква (УПЦ), фактично філія Російської православної церкви. Тоді ж, у 2012 році, Новинський отримує й українське громадянство.

У часи Януковича були спроби відсторонити тодішнього митрополита Володимира (Сабодана) від управління УПЦ (Московського патріархату) і призначити на його місце більш проросійськи налаштовану кандидатуру. Новинський, наскільки можна судити, в цьому процесі відігравав першорядну чи одну з першорядних ролей.

Взагалі в той час Новинський позиціонував себе як «глибоко православний віруючий» і меценат УПЦ (МП). Принаймні можна не сумніватися, що він став однією з ключових фігур, яка визначала політику «канонічних» православних в Україні.

Тоді ж Новинський вийшов і на політичну орбіту, ставши депутатом Верховної Ради від міста Севастополя і увійшов у фракцію Партії регіонів.

Після Революції гідності Новинський залишився у великій політиці, ставши депутатом Верховної Ради від «Опозиційного блоку». Він же й далі зостається впливовою фігурою в УПЦ (МП), ймовірно, слідкуючи за тим, щоб ця релігійна структура і далі перебувала у сфері впливу Московського патріархату.

Коли з’явиться в Україні своя помісна православна церква?

Зараз різного роду експерти гадають, чому з Новинського зняли депутатську недоторканість. Говорять, що хтось хоче поживитися багатими активами цього олігарха. Інші звертають увагу на політичну складову цієї справи. Хтось навіть припускає, що тут спрацювала «особиста неприязнь» нинішнього президента України Петра Порошенка до Новинського.

Звісно, все це є. Але, як на мене, тут спрацював і дещо інший момент.

Пригадайте недавню заяву московського патріарха Кирила про те, що Україна не отримає свою автокефальну православну церкву. Не просто ж так ця заява робилася. Радше, вона нагадує погрозу – щоб керівники УПЦ (МП) не робили кроки в бік автокефалії.

Або пригадайте порівняно недавню бійку в Корецькому монастирі Новинського й митрополита Олександра (Драбинка), якого вважають лідером проукраїнського крила в УПЦ (МП).

Не все так просто в українському царстві «канонічного православ’я». Тут спостерігаються небажані для Москви тенденції. Звідси й відповідна реакція з боку московських кураторів УПЦ (Московського патріархату).

Що це за тенденції? Чимало кліриків УПЦ уже «стомилися від Москви» – особливо в умовах нинішньої війни з Росією. Хіба їм комфортно себе відчувати з клеймом «російських запроданців» і поступово втрачати парафії? Зрештою, в УПЦ (МП) є проукраїнська меншість, яка давно не проти відійти від Москви.

Та справа не тільки й не стільки в кліриках УПЦ (МП). Останнім часом українська влада дещо робить в напрямку створення єдиної православної церкви. Навіть чиновники низових ланок про це говорять, у тому числі й офіційно. Для чого це владі, зрозуміти можна. Не маючи якихось успіхів у сфері економічній, соціальній, культурній, важко буде йти на вибори парламентські й президентські, які невблаганно наближаються. Створення єдиної незалежної церкви в Україні стало би для влади великим плюсом і мобілізувало б на її підтримку чималий електоральний ресурс.

Звісно, тут можна говорити про «цинізм» влади. Але яка влада не є цинічною? Зрештою, якщо цей «цинізм» приведе до створення автокефальної єдиної православної церкви в Україні, можна буде лише подякувати нинішнім можновладцям.

Новинський же якраз є однією з ключових фігур, яка робить все можливе, щоб УПЦ не вийшла зі сфери впливу Московського патріархату. Прибрати цю фігуру – значить підштовхнути УПЦ до створення в Україні незалежної православної церкви. Не даремно кримінальна справа Новинського, висунута Генпрокуратурою, стосується саме церковних справ. Адже суть її в тому, що Новинський свого часу намагався усунути від управління УПЦ митрополита Володимира, якого зараз дехто намагається подати як борця за незалежність українського православ’я.

Як далі буде розвиватися кримінальна справа Новинського, чи дійде вона до суду, чи буде суд, чи вдасться у кулуарах домовитися – можна лише гадати. Але справу вже зроблено. Новинському буде зараз непросто займатися УПЦ (Московського патріархату). Тому є надія, що справа єдиної помісної православної церкви просуватиметься – й, можливо, досить інтенсивно.

І якщо ця справа буде доведена до кінця, Україна зробить ще один помітний крок у дистанціюванні від Москви. Це можна лише вітати.

Петро Кралюк – проректор Острозької академії