Страсна cереда. Роздуми Томіслава Іванчіча

Важко бути людиною на землі. Тобто ця земля вороже налаштована до людини, вона протистоїть чесності та совісті, вона вбиває та засуджує невинних. Ця земля просякнута кров’ю Бога і Людини – Ісуса, чиє серце ми пробили на хресті. Ця земля – це не наш світ і не наша Батьківщина.

Земля – це місце боротьби, арена, на якій треба перемогти. Ця земля забирає в нас усе. Смертю забирає наше земне життя. Також намагається забрати і вічне життя, тобто старається розтоптати нашу совість, знищити в нас людяність, унеможливити прощення, любов, довіру і розуміння один одного. Ця земля досі переслідує та вбиває найневиннішу людину в історії людства – Ісуса з Назарету. Безліч сект намагаються вбити Ісуса з Назарету на телебаченні, в газетах, у книгах і на радіо, у політиці та світовій економіці. Всі знають, що якщо Ісус буде мертвий, тоді вбити людину буде легко.

Поки Бог захищає людину, поки Ісус із Назарету, Боголюдина, серед нас, доти праведники обов’язково перемагають і мають майбутнє. Тому вся ворожа, темна, мерзенна боротьба людини і людства спрямована проти Нього.

Церква була об’єктом нападу від початку. Мільйони мучеників віддали своє життя протягом двотисячолітньої історії Церкви, щоб засвідчити, що Ісус справді є Богом і що варто віддати за Нього своє земне життя.

Подібно як людина віддає своє життя за чисту совість, як вона здатна померти за свободу своєї Батьківщини, подібно як вона вільна і готова віддати життя за справедливість, за мир і свободу, так само людина готова віддати своє життя за Ісуса з Назарету. Оскільки Ісус є справедливістю, і свободою, і миром, і мудрістю, Він є довірою, надією, життям і майбутнім. Бо тільки Бог може бути майбутнім людини, тільки проти Бога ніхто нічого не може зробити. Бог стоїть, як скеля на березі моря, яку хвилі віками марно атакують, але не можуть ні звалити, ні віднести, ні зруйнувати.

Коли люди не можуть знищити Ісуса, тоді вони намагаються знищити Його діло, яким є Церква. Церква справді, з людської точки зору, є слабким творінням, яке складається з людей, які є такими ж грішними, як і всі люди на цій землі. Ця Церква не має ні зброї, ні поліції, ні великих політиків, вона не створює людських союзів для свого захисту, вона не є державою, вона не має влади сильних світу цього. Вона слабка і безсила в очах світу. І в тій слабкості її сила, міць і перемога. У ній день-у-день падають людські кайдани, гине цей світ, людина цієї землі похована як мученик, але воскресають справедливість, мир і надія.

У Церкві Божа сила виявляється тим сильнішою, чим більша людська слабкість. У Церкві повинен постійно вмирати старий, зловісний світ, який унеможливлює людині бути братом ближнього. Та Церква, як і її Вчитель, мусить бути постійно на хресті, але з пробитим серцем, бо мусить померти тільки з любові до людини і з любові до Бога.

Сьогодні легко помилитися в оцінюванні. Зазвичай ми думаємо, що маємо бути на боці сильних, озброєних, економічно потужних, які тримають світову політику і які, здається, тримають кінці світу у своїх руках. Це омана та ілюзія.

Перемагають світ і щасливі в світі лише ті, кому вдається подолати зло, хто слабкий і безсилий, як діти, хто чистий і праведний, як праведники в історії людства. Перемагають світ ті, які вмирали і загинули, але попри це залишилися стовпами історії людства.

Міць спокушає нас несправедливістю. Безсилля спонукає нас любити справедливість, захищати уражених ненавистю, бути завжди на стороні людини. Слабкість – це поразка світу в нас, а перемога Бога, неба і совісті. Слабкість у нас — це поразка плоті й людської зарозумілості, а перемога духу, чесності й любові. Безсилля — це поразка зарозумілості, заздрощів, чвар і воєн серед нас. Та сама неміч є перемогою миру, свободи, людинолюбства та взаємного братерства.

Ісус навчав нас ходити між людьми, як вівці між вовками, а не як вовки між овець. Він навчав нас бути як діти, якщо ми хочемо мати Його Царство і бути переможцями. Він навчив нас втрачати життя, а не прославитися на тілах людей, які стоять під нами. Він навчив нас жити і вмирати для людини, для здійснення справедливості і любові між людьми. Він сам показав, що слабкість на хресті стала всемогутністю, яка спонукає всіх людей до справедливості та неба.

Тому важливо бути мудрим і чітко бачити ситуацію в світі. Життя швидко минає. Слава світу швидко згасає, аплодисменти тривають занадто коротко, і життя людини на землі зникає. Треба почати жити для того, що довготривале, незнищенне, вічне.

Нам потрібно знайти шлях, нам потрібно освітлити шлях для інших. Потрібно дозволити, немов би, бути переможеними темрявою, щоб знищити темряву і освітити життя.

Життя незнищенне, бо воно прийшло до нас через Ісуса з Назарету.

Томіслав Іванчіч, Oaze života, переклала з хорватської Марія Сохацька.